— Ну й що ти з мене ще хочеш ? — у цій короткій фразі зібралося стільки шиплячих та свистячих звуків, що вона пролунала зловісно.
Втім, у самій обстановці їхньої розмови нічого гнітючого чи лякаючого не було. Мила передноворічно вбрана кав’яренька зі штучною ялинкою в синьо-білих тонах та яскравими гірляндами, що миготіли на вікнах.
На столиках стояли квітучі пуансетії, на стінах — милі картинки у стилі ретро. Її батько полюбляв такий ненав’язливий кітч. Можна забути про саме існування такого раритету, як Радянський Союз, але люди, чиє дитинство й молодість випали на ті часи, частенько ностальгують за минулим. Навіть попри те, що тоді вони їли на сніданок не чорну ікру, а “заморську, баклажанну”.
— Хочу, аби ти взялася за розум! Тобі потрібно ще півроку довчитися до отримання диплому. Я перевів тебе до найкращого університету міста, на лекції ходити не потрібно, так хоч дистанційно потрудися прослухати, що розповідають викладачі. І виконуй завдання, які тобі надсилають!
— Не бажаю витрачати час на цю дурню, — пробурмотіла вона, роздивляючись візерунок на своїх нігтях. Тільки що від манікюрниці, заплатила шалені гроші, але залишилася задоволена результатом. А тут любий таточко псує настрій своїми нотаціями. Мало того, що висмикнув її з милого серцю лондонського життя, так ще й намагається повчати. Не на ту напав!
— А на що ти бажаєш витрачати свій дорогоцінний час, скажи, будь ласка? — єхидно запитав батько, сьорбаючи свій гидкий трав’яний чай. Він навіть від кави відмовився, планує жити сто років, аби тільки не дати їй задоволення успадкувати всі його статки.
— Не знаю, я поки що знаходжуся у пошуках свого призначення, — Єва покликала офіціантку: — Будь ласка, ще два таких тістечка! І каву з цукром!
— Тобі треба вживати менше солодкого, — повчально зауважив батько. — Бо розтовстієш, як твоя мати.
— От тільки маму не чіпай, бо зараз я встану і піду! — очі дівчини загорілися недобрим вогнем.
— Не підеш, бо ми з тобою ще не договорили!
До їхнього столика підпливла гарненька, як лялька, офіціантка, завчено посміхнулася, ставлячи перед Євою тарілку з тістечками, прикрашеними шоколадним кремом, та чашку міцної кави. Поки вона порядкувала біля їхнього столика, обоє співрозмовників напружено мовчали. Але навіть коли офіціантка пішла, розмова усе одно не клеїлась.
— Слухай, тату, давай домовимося полюбовно,— першою порушила мовчанку Єва. — Ти не змушуватимеш мене вчитися, а просто купиш мені диплом.Того, що я навчилася в Англії, мені з головою вистачить на все життя. Тут, в Україні, я нічого нового й цікавого для себе більше не дізнаюся. Ті он-лайн лекції нікому не потрібні.
— Ну, і що далі? — батько дивився вичікувально. — Куплю я тобі диплом — і ти будеш так само, як досі, марнувати час, шукаючи своє міфічне призначення?Треба ж хоч чим-небудь займатися в житті, крім гульок?
— Влаштуєш мене на роботу в своїй фірмі. Я можу бути… наприклад, твоїм заступником…
Ігор Олександрович зневажливо пирхнув:
— Єво, дорогенька, чи ти знаєш, який робочий день у мого заступника? Він приходить до офісу о восьмій ранку, і добре, якщо добирається додому до восьмої вечора. А часом ще й вихідні там проводить. У нього відпустки вже два роки як не було…
— То оце так ти експлуатуєш своїх підлеглих? І ніхто досі ще не поскаржився? — брови дівчини, яким завдяки татуажу надали ідеальної форми та кольору, піднялися догори.
— За ту платню, яку отримують, вони готові трудитися день і ніч без відпочинку, — відповів Вірський. — Але ж ти на те не підеш. А брати тебе на роботу тільки для того, щоб ти дефілювала туди сюди у міні-спідниці і відволікала всіх чоловіків та дратувала жінок, я не збираюся!
— Ну, значить, я буду фрилансером, працюватиму з дому, — з легкістю погодилася Єва. — У тебе є якісь віддалені вакансії?
— Ага, ти напрацюєш. Я добре пам’ятаю, як саме ти останній раз знайшла собі роботу…
Це було незадовго до того, як Єва перебралася до Лондону. Вони тоді добряче посварилися, й донька відмовилася брати в нього гроші. Заявила, що зароблятиме на прожиття сама.
Кілька тижнів вони не бачилися. А потім до Ігора Олександровича приїхали ділові партнери з іншого міста, він вирішив організувати для них культурну програму, сходити до театру, а щоб розбавити суто чоловіче товариство, скористався послугами відомого ескорт-агентства. Яким же було його здивування, коли на зустріч приїхали разом із представником фірми троє дівчат, одна з яких виявилася його власною донькою. Звичайно, тоді скандал вдалося “спустити на гальмах”.
Незабаром після того Єва й виїхала на навчання за кордон. Але відтоді він як вогню боявся ще якогось неприємного сюрпризу від своєї спадкоємиці, про що могли б дізнатися всюдисущі журналісти.
Все ж він не хотів брати її на роботу під своє безпосереднє керівництво. Знав, що нічим хорошим це не закінчиться. І разом з тим, усвідомлював — коли вона почне працевлаштовуватися сама, вийде ще гірше.
Єва виросла цілковито непередбачуваною особистістю. У цьому вона була схожа на нього самого. Він замолоду теж багато чудив, то вже десь після сорока взявся за розум… Але він був чоловіком, а на витівки представників сильної статі суспільство часто дивиться крізь пальці. Молодій дівчині ж багато яких вчинків можуть просто не пробачити…
— Послухай, — сказав він уже трохи м'якше, — в мене є одна ідея. Чи не хотіла б ти стати головним редактором глянцевого журналу?
Єва широко розплющила очі. Цієї миті він упізнав у ній те саме маленьке смішне дівчисько, якому колись приносив цукерки та мандаринки "від зайчика" і яке до восьми років вірило в Діда Мороза.
— Ти жартуєш? — недовірливо спитала вона. — Я ж така-сяка, нічого не знаю, нічого не вмію. Не боїшся, що твій журнал збанкрутує?
— Вовків боятися — в ліс не ходити, — пожартував Ігор Олександрович. — Але редактором я тебе зроблю за однієї нескладної умови…
— Це ще що за умова?
#69 в Різне
#49 в Гумор
#356 в Жіночий роман
протистояння характерів, від ненависті до любові, кохання не купити
Відредаговано: 05.03.2021