Кислі вишні

Минуло ще кілька років. Мала хата стала ще меншою. За сином прийшли доньки. Дмитро побудував нову світлицю. Готувалися до переходини: переносили пожитки.

І вже в новому домі Марію уві сні знову навістила мати.

Видершись на високу вишню, жінки зривали червоні ягідки. І тільки-но донька докидала слоїк до верху та хотіла висипати вишні у кошіль, мати заговорила:

– Не поспішай, доню. Якщо кумуватимеш у Омельчуків, то ці ягідки їм віддаси.

Жінка поставила банку на землю.

– Мамо, а хто ж такі гарні вишні посадив? – запитала.

– Панночка, яку твій брат убив.

– А чого ж вона нам ягоди свої лишила? – не зрозуміла Марія.

– Сказала, що забиратимеш їх ти, доки вона своє не поверне, – відповіла мати й пішла.

Наступного дня сусід Омельчук завітав до Марії з гарною новиною: його дружина народила здорового хлопчика. Коли ж він запропонував Марії стати хресною матір’ю своєму чадові, жінка ввічливо відмовила, сором’язливо натякнувши на жіночу хворобу.

Сусід ніяково пом’яв шапку. Дмитро, який став свідком цієї сцени, не розгубився – привітав молодого батька, пригостив чаркою. А коли чоловік пішов, звернувся до дружини:

– Ти чого? Ніби ж сама хотіла породичатися з Омельчуками.

– А ми й так рідні, – натягнуто засміялася.

Дмитро уважно подивився на кохану.

– Сон лихий приснився, – пошепки зізналася. – Страшно після такого беззахисну дитину на руки брати, – сполотніла.

Гадала, що чоловік посміється з її дурості. Але Дмитро лише стиснув губи.