Ревільс уже викурив дві цигарки і розмірковував про те, що все це означає. Респонд так і не закурив, він стоячи біля дверей зали суду, зливався з білою стіною.
— Респонде, я нічого не розумію, хто веде засідання!? — пошепки, але явно з агресією голосив Гріз. — Ти навіщо віддав мені своє крісло? Щоб нервовим постукуванням кожне питання знімати?
— Я беру самовідвід.
— Ти скомпрометуєш себе.
— Я скомпрометую себе, якщо вистрілю йому в потилицю і їй у груди до закінчення засідання. Ти хоч уявляєш, скільки мені треба буде голів зрубати, щоб повернути собі ім'я, після одкровень змовників? Мене ці графи ні в що не поставлять, як почують, що моя дружина завела десяток фаворитів.
— Вони все одно це почують.
— Не почують, якщо ми просто винесемо вирок. Чому не можна піти звичним шляхом?
— Ми судимо дві королівські династії, їх не можна стратити без суду. — сірий правитель обережно поклав руку на плече товариша. — Поговори з сином, він, мабуть, місця собі не знаходить.
— Немає у королівської сім'ї, звички втрачати обличчя. Навіть Тарен наче зі сталі вилита.
Він зірвався з місця, як ошпарений, залишаючи головного суддю з німим питанням "До чого тут Тарен?" на обличчі.
Обговорювана сиділа на підлозі, біля ніг принца і чекала чергового геніального плану, але він був розгублений.
— Я освідчився Юні в коханні, тієї ж ночі вона прийшла до мене в покої. Уникаючи гніву Респонда я всю ніч підливав їй вина і ми спорудили кумедний план про те, що через її вплив на короля зможу впроваджувати свої реформи. — ледь чутно шепотів принц. — І в мене це навіть почало виходити, але раптово комісували його сина, він почав втручатися і частенько міг навіть напоумити батька. Я намагався відігравати роль радника принца і впливати на його рішення, але все було марно. Спадкоємець темного престолу слухався усіх моїх порад, окрім тих що стосувалися законотворення. Тоді в системі з'явилася ти, раптом, як грім, заявилася на бал, вміючи танцювати тільки вальс і Ревільс втратив голову, побачивши тебе. Карти зійшлися. Увечері того ж дня Юна сказала, що тебе треба прибрати з поля, але вбити…
— Не наш метод.
— В яблучко. — перебив принц. — Це ми з'ясували ще в другому листі. Тому, вибач мене ще раз, я почав шукати інші шляхи і я їх знайшов. Дола відновили в званні на моє прохання і прохання батька, тоді Респонд клопотав за сина, він хотів відіслати його якнайдалі від твоїх земель. У суду не було вибору, вони відновили в званні і його, він пішов на війну і повинен був забути тебе. Але його реакція на наш перший танець дала зрозуміти, що він, хоч на іншому кінці країни, зовсім не відпустив тебе і вже не відпустить. Ми тоді не знали про срібло і не розуміли, що до чого. Потім усе стало на свої місця. Про Мортінто я дізнався випадково, вона представлена як його рідна сестра і я б не здивувався, якби він назвав її на ім'я, але він попросив, ніби за старою звичкою, налити чаю та королева, не дивлячись на те, що могла покликати слугу, виконала наказ.
— Не можу повірити, я була в обороті з самого початку.
— Тому я писав, що тобі треба вийти за нього і коли ти дала слово, я був майже щасливий, ми майже побудували країну, але він так і не заявив про заручини. Чому?
— Боюся, що Ревільс має свій план. Я ще не розгадала цієї таємниці, але він сказав, що хоче справжнього почуття, а не кинутої фрази.
— Тарен, — він обережно взяв дівчину за руку, — дозволь і я поставлю тобі запитання, поки не стало пізно: що він відчуває до тебе?
— Я думаю нічого, окрім почуття власності. Я йому потрібна, от і все. Може це бажання він відчув ще за першої зустрічі, коли я стала в нагоді вперше, але я знадобилася і після, а значить не можна упускати таку вигідну партію.
— І що б він зробив, якби втратив тебе?
— Мстився б. До останньої краплі своєї крові, доки голови всіх кривдників не опинилися б біля його ніг. — Тарен болісно стискала кулаки, ці думки й так тягли її в глибоку печаль, а коли довелося вимовляти їх уголос, стало до неймовірного тужно. — Якщо ти хотів запитати: чи впаде він у відчай, як впав після трибуналу — навряд. Я, як ти сказав сьогодні, його іграшка.
Принц помітив її тривогу і підлив вина, сподіваючись відволікти хоч би такою дрібницею. Вона натужно усміхнулася у відповідь і продовжила стару тему.
— Найпростіше звалити все на безутішну королеву. — Тарен залпом осушила келих. — Якщо б ми тільки знали, що вона скаже. Якщо видасть все як на духу, ми вже не видеремося.
— У цьому випадку найстрашніше, це звання фаворита.
— А ти ним був?
Чоловік нервово кивнув, а Тарен закотила очі.
— Ти огидний.
— Ханжа Гравар мене вб'є, перш ніж…
— Годі. — перебила дівчина. — Про записку скажи, що ти не просто в коханні зізнавався, вірніше, не як жінці, а як королеві і говори, мовляв, наполягав на тому, що не можеш на неї претендувати. Вона неправильно розцінила листа і з'явилася до тебе, далі твоя частина, поїв вином, розважав бесідою.
— А мій тремор виправдаємо банальним страхом, від якого я врятувався вином.
— Скажи, що тепер я знаю все.
— Клянусь. — кивнув той.
— Ні! Жодних клятв! І до речі, якщо мова заходить про Ревільса, змінюємо тему швидше, ніж хтось щось зрозуміє. Перекручуємо на щось менш значне, але більш чіпляюче.
— Ти боїшся його?
— А ти?
Двері відчинилися і двоє стражників кілька секунд стояли мовчки, спільники вже підняли очі до неба, боячись, що їхній квапливий шепіт був почутий. Але перший заговорив сталевим голосом:
— Пані Тарен, Вам передали.
Він простяг знайомий портсигар і дівчина видихнула з полегшенням. Усередині було дві цигарки та записка, Тар спішно запалила і підняла очі на стражника:
— Де Юна?
— Її Величність відмовилися вийти із зали суду.
Дівчина кивнула, а стражник поспішив вийти і знову замкнути камеру. Тарен мовчки розгорнула записку, впізнаваним, таким самим нервовим як у його батька, почерком було виведено "Хочуть посадити всіх трьох, занадто багато доказів. Якщо не втопити Тагідо, я тебе зі столичної в'язниці не витягну".
#1104 в Фентезі
#180 в Бойове фентезі
#3549 в Любовні романи
#867 в Любовне фентезі
Відредаговано: 05.10.2022