Частина 3

Тагідо приміряв звичну, добродушну, але гордовиту посмішку і кожен у залі точно знав, що який би вирок не пролунав, він прийме його з такою ж усмішкою і, якщо доведеться, з такою ж усмішкою підніметься на плаху.

— Вас звинувачують у підготовці змови проти корони та спробі повалення влади. Вам це відомо?

— Так. Своєї провини не визнаю.

— Чи клянетесь ви говорити правду, правду і нічого, крім правди?

— Клянусь. — спокійно відповів принц.

— Ви приносили інші клятви раніше, іншим людям, які можуть вплинути на вас?

— Так. — він важко зітхнув. — Клятву у вірності жінці.

— Як це може вплинути?

— Ця жінка — Пані Тарен.

— Чи давала вона вам клятву у відповідь?

Тагідо здригнувся і трохи кашлянув, нервово оглядаючись на Ревільса, який раптово згадав про призначену дуель.

— Боюся, суд неправильно зрозумів мої слова. — обрубав той. — Це була ідеологічна клятва у вірності нашим переконанням. І я спершу спробував принести клятву їй особисто, але Пані Тарен її не прийняла, і я поклявся собі.

— Досить. Чи доводилося вам раніше порушувати клятви?

— Ні.

— Ви з Пані Тарен бачилися лише двічі, коли ж ви встигли присягнути, що не порушите переконань?

— Розмова була на папері і, очевидно, є у ваших розшифровках.

— Ні. Просвітіть.

Тагідо кинув погляд на спільницю і його серце вперше чесно пропустило удар.

— Скільки листів адресованих Тарен маєте?

— Пані Тарен. — виправив Гріз.

— Не мучте мене, скільки листів у вас?

— Двадцять.

— Пронумеровані у зворотному порядку від двадцять п'ятого до п'ятого! — здригнувся той.

— Так.

— Це має бути в одинадцятому листі, можливо, ваш дешифрувальник це пропустив. Її листи також пронумеровані моєю рукою, адже вони теж є у вас. Вона писала: "Він давав мені стільки клятв і одразу їх порушував, що більше жодної я не прийму, вибачте, але і Вашої теж".

Гріз кашлянув, чекаючи реакції від когось крім нього, але решта мовчали і запитання він поставив сам:

— Про кого Пані Тарен писала "Він"?

Тагідо знав суддівський шифр, а Тарен лише вгадувала. Але він так само, ніби машинально, двічі стукнув кулаком по трибуні і благаюче подивився на суддю, потім на Респонда і тільки в останній момент обернувся на Ревільса, який все вже зрозумів, він повторив жест за підсудним, ледь помітно ударяючи кулаком об долоню і так-само благально дивився на батька. Той скрипнув зубами, але не повторив, навіть зараз.

— Я не можу відповісти на це запитання. — з непідробним тремтінням у голосі проскулив принц. — Вона ніколи не писала його ім'я, просто називала "він"!

— І ви не поцікавились?

— І в думках не було.

Ревільс замружився, від відчуття, що саме він перебуває під вартою, і наприкінці цього засідання саме йому буде винесено вирок. Його імені дійсно не було у листуванні. 

Респонд першим не витримав маскараду і вдарив кулаком двічі.

— Питання знімається. — спокійно продовжував Гриз. — Ви поділяєте думку пані Тарен щодо революції?

— Не зрозумів питання.

— Чи станеться революція?

— Обов'язково питання лише коли і в якому вигляді. І буде добре якщо тільки революція, я боюся, це буде громадянська війна між технологічним світлом і консервативною пітьмою. Це є у листуванні.

У Гріза від заяв, що звучать, вже шуміло в голові. Розмови на такі теми присікалися, навіть почувши подібне в барі, можна було покликати варту, і опозиціонери були б заарештовані на тому самому місці. А тепер у будівлі суду двоє вельмож, у присутності найвищих чинів абсолютно спокійно висловлюють такі думки. Він насилу зібрався з духом.

— Розкажіть про стратегію, яку ви збудували.

— Уточніть питання.

— Як довго ви продумували план захоплення влади?

— Ні хвилини. — озираючись на Тарен, продовжував принц. — Я спадкоємець престолу, влада й так належала б мені.

— Я говорю про інше.

— Якщо ви хочете дізнатися про листування з Пані Тарен, то рівно місяць ми спілкувалися на політичні теми, я написав, щоб дізнатися, чи є хвилювання у довірених їй територіях, вона відповіла ствердно і ми почали обговорювати революційні настрої народу. Вона розповіла як її слуги зраділи дізнавшись, що вона сама з переданих територій і дякують їй за милість.

— Я говорю про те, що сталося в замку.

— Боги, скільки у мене ворогів… — тривожно прошепотів принц. — Основна ідея цього пішла від мене, але тільки як філософська думка, виражена в розмові з королевою, скоріше жартома, мовляв, Тарен може вплинути на престол, але через її потяг до дискурсу, вона не буде здатна виконувати вказівки, а тільки вічно його обговорювати, діючи на свій розсуд, і було б добре змусити її присмиріти. От і все.

— Як ви почали спілкування з королевою та як підтримували зв'язок?

— Ми зустрілися, коли я відвідав темний замок. Королева, швидше з ввічливості, запитала про дату моїх заручин, я мав необережність, скоріш як комплімент, хоч і невдалий, сказати, що я хотів би бачити поряд із собою таку жінку як вона, але іншої такої не знайти і в усьому світі, тому одружуватися не планую…

— А якщо скоротити вашу явно заготовану промову?

— Якщо скоротити, Її Величність Юна сказала, що буде рада бачити мене в гостях хоч щодня. Тоді я проводив дні в академії та бібліотеці, звідки рукою подати до темної столиці. Вже наступного дня я прибув на вечерю до палацу. Тоді, Її Величність сказала, що теж хоче правити зі мною пліч-о-пліч, тільки її чоловік хоче незабаром передати престол і вона піде на спокій раніше, ніж я отримаю корону. Того дня я написав їй записку і передав її слугою. Так ми розпочали спілкування. Писати їй я не наважувався, тому поговорити нам вдавалося лише за особистих зустрічей. Добре, що в темному замку мене з радістю запрошували на вечерю, навіть якщо я прибував без попередження.

— Що було в тій самій записці?

— Освідчення...

Тагідо застукав пальцями по трибуні, шукаючи ту частину правди, яку можна було розповісти в залі суду, але нічого не спадало на думку. Він, кажучи відверто, освідчувався в коханні королеві. І зараз просто не міг, дивлячись у вічі Респонда, сказати, що обідав у замку не з великого бажання обговорити з ним політику чи стан справ на фронті, а лише заради його красуні-дружини та бажання спокусити її.