Розділ 20

Тарен стискала в руках чашку і переживала лише про фіолетові спалахи, які неочікувано припинилися, але говорити вголос не наважувалася. Її тривогу перервав знайомий голос, який точно кликав на допомогу. Друзі синхронно озирнулися на звук і в невелику кімнатку увійшла розгублена Тамріел, вона стискала в руках листи, за якими посилала Тарен і мало не плакала.

— Тамрі, не кажи, що ти прочитала хоч рядок. — прошепотіла поміщиця.

Та кивнула, а слідом почувся звук зведеного курка.

— Пані Тарен, Ви хочете мене знищити? — заговорив Тагідо, виходячи з-за спини придворної.

Він тримав ельфійку на мушці і точно збирався вистрілити. А та, своєю чергою, зблідла і здавалося ось-ось знепритомніє.

— Пусти її, це лише жінка. — наказала Тар.

— Ви теж, але тримаєте моє життя на вістрі ножа. — крижаним голосом говорив принц. — Нині жінки гірші за вино, вміють окрилити тебе, змусити повірити в найсміливішу фантазію. Але біда одна, зайвий келих, вже перетворює на тварину. Просто скажіть мені, що це крадійка, яка забралася до Ваших покоїв і я вдам, що нічого не сталося.

— Ти уб'єш її? — нервово спитала та.

— Не в стінах замку.

— Ваша Високосте… — шепотіла придворна.

— Мовчати! — гаркнув принц. — Вона не знає, що там написано, сподіваюся ніхто не знає. Але дівка вже усвідомила, що ми плетемо інтриги, якщо хоч словом вона обмовитися зі своїм дружком, мені світить в'язниця, а тобі трибунал та гільйотина! Подумай ще раз, може, все-таки…

— Я відправила її за листами.

— Навіщо, Тарен?

— Спершу пусти її.

— Пробач, але якщо мені потрібні будуть два трупи, вас буде двоє. Ревільс, звичайно, казав тобі, що опозиціонерів убивають на місці.

— Та що відбувається!? — завелася Мерелед, хапаючись за зброю.

— Шантаж. — і хоч голос поміщиці тремтів, вона міцно стояла на ногах. У перевагу пістолю дістала з-за пояса мізерикорд і впевнено зробила крок назустріч принцові. — Повір, моя смерть призведе до початку війни, яку лише один самовдоволений вампір закінчить у два махи меча.

— І першим махом відріже мені вуха?

Тарен розгубилася від такої страшної фрази. Вона точно не хотіла сказати щось подібне. Та і, злити того, в чиїх руках заряджена зброя, мабуть, не варто.

— Напевно, ці листи я писав іншій людині. — тривожно, з сумом у голосі сказав той, опускаючи зброю. — Напевно, я даремно все це почав. Через дитячі образи Дола, про мене і так ходять не найкращі чутки, ніби я брехун і інтриган. А тепер я ворог своїх друзів, через близькість з тобою, ще й ворог темного престолу. Я погрожую зброєю беззахисній жінці, у мене призначена дуель з майбутнім королем пітьми... боги, я, насправді, став монстром.

— Тамрі, йди до мене. — командним тоном сказала Тарен, намагаючись не піддаватися на його хитрощі. — Дуель?

— Він скипів, коли я запросив тебе танцювати, потім дізнався і про розмову в оранжереї. Наші зустрічі стали останньою краплею. Не мені розповідати про його ревниву натуру.

— Він? — графиня здригнулася, опускаючи зброю, — Навіщо ти погодився битися?

— У мене був вибір?

Ельфійка боялася подивитися у вічі свого мучителя. Вона тихою ходою, так само бліда і ледве тримаючись на ногах, дісталася до Тарен, але так і не змогла озирнутися в сторону принца.

А в Тагідо тремтіла нижня губа і очі, здавалося, ось-ось наллються сльозами. В секунду сильний і гордий ельф, перетворився на перелякану дитину, яка загубила маму на людній площі і озирається, сподіваючись, що вона знову візьме його за руку.

— Тар…

— Ти знаєш чия кров у моїх жилах?

Замість відповіді лише розгублений погляд.

— Хто напав на мене цієї ночі?

— Вибач, Тар, мою вибач, так було треба. Мені здавалося…

— За що ти вибачаєшся?

Вона прибрала клинок і взяла його за руку, сподіваючись, що чоловік зізнається сам і тільки після цього вона великодушно вибачить негідника, але він не відповідав, тільки похитуючи головою, ніби хотів забути питання.

— Чи зможеш ти мене тепер пробачити…

— Я приймаю вибачення тільки в двох випадках: якщо щось сталося випадково або більше не повториться. Який із варіантів підходить?

— Ніякий. — прошепотів чоловік.

Обстановка розжарювалася.

Розжарювалася вона і на полі бою. Все частіше лунали вибухи і менше часу залишалося для перезарядку гармат. Все менше живих залишалося на полі, а ті, що ще трималися в строю, відчували близьку смерть.

— Клик, командуй! — вигукнув Дол, ледве стоячи на ногах.

— Не зараз.

— А коли!?

Обличчя його виражало злість і роздратування. Вони зустрічалися вже не вперше і не вперше Дол повторював цю фразу. Ревільс повторював іншу:

— Вона не впорається!

— Але, як не вона, не впораємося ми!

Офіцер міцніше стиснув меч і озирнувся на батька. Це був, мабуть, найжорстокіший вампір. Він завжди залишав за собою право розпоряджатися життям своїх солдатів як йому заманеться, зараз спер це на плечі сина, чекаючи такої ж холоднокровності та простоти. Він вважав за краще не втручатися і просто відвів очі. А Ревільс з усього маху осяяв фіолетовим полум'ям поле бою. Це був зовсім не той руйнуючий вогонь, що здатний зрівняти із землею все в радіусі кілометра, лише сліпучий спалах. Але цього було достатньо, щоб Тарен забула про розмову та поспішила до вікна. Сонце вже сіло і в напівтемряві ледве вдалося розгледіти щось, проте ілюзіоністка склала долоні і всі навколо почули тонкий дзвін металу. На секунду час ніби завмер, з-за спини імпонегійців вийшло військо. Жоден свідок цього дійства не сказав би, що це були люди, вампіри, упирі або якісь інші відомі науці істоти. Одне було ясно, що це темні істоти. Вони змітали все на своєму шляху.

Тар заплющила очі, щоб зосередитись і не бачити як її «солдати» завдають, цілком не ілюзорних, ран живим. І хоча Тагідо був такий трагічний у своєму каятті, але дивлячись на її реакцію пропустив гордовитий смішок. А друзі запереживали не на жарт, коли у дівчини затремтіли руки.