Розділ 19

Що довше Тарен лежала на кушетці і чекала казна чого, то більше у Тамріел тремтіли руки і, перегортаючи сторінки старої книги, вона повторювала фразу, яку не личило вимовляти вголос лікарю в операційній "я нічого не розумію". Причиною її тривоги були "симптоми" пацієнтки, точніше їхня відсутність.

Після укусу упиря в тілі людини починаються умовно необоротні процеси. За півгодини сповільнюється серцебиття, ще за дві години починає холонути кров та руки. На третій годині кров змінює свою структуру. На п'ятій-восьмій годині наслідки метаморфози стають незворотними, серце майже зупиняється і всі рани, які були на тілі людини затягуються, включаючи і рани від укусу.

Однак жодної з вищезгаданих ознак не було у Тарен. Від чого юна ельфійка і впадала у ступор. Вона щоразу переміряла пульс, але нічого не змінювалося.

— Ви впевнені, що минуло понад десять годин?

— Тамрі, я, на твою думку, божевільна?

— Ні, по-моєму я божевільна. — приречено зітхнула та.

Вона різко закрила книгу і торкнулася рукою грудей пацієнтки. Тіло поміщиці засвітилося, раптом золотим полум'ям, тільки венами рухалося щось похмуро сіре, стягуючись до серця. Ельфійка похитнулася, різко зупиняючись і знову зазирнула у свої записи, а потім дістала ампулу з ліками.

— Це не лікування, вірніше, воно не спрацювало б зараз, але варто спробувати. — руки перестали тремтіти, щойно ельфійка почала наповнювати шприц. — Я розробила антитіла, які можуть боротися із зараженням. Вакцина деактивує на час кров упиря, у Вас з'явиться імунітет, далі справа часу, серце має перекачати заражену кров кілька разів, на це потрібно півтори години.

— Тобто це, все ж таки кров упиря?

— Судячи з аналізів, так, просто Ви абсолютно світла. — Тамріел обережно взяла поміщицю за руку і вколола антидот у вену. — Таке буває, — продовжила ельфійка і торкнулася свого короткого, як для ельфа, вуха, — тільки не з людьми і навіть не з ельфами на зразок мене.

Колись була безліч таких випадків, але тільки з родовими ельфами, королями та принцами, до яких посилали упирів щоб, щоб звести рахунки та залишитися непоміченим.

— А ще це світло.

Тамрі, ніби соромлячись, торкнулася своїх грудей рукою, від тендітного тіла пішло куди менш яскраве полум'я.

— Це ельфійське полум'я?

— Як сяє ваше світло, сяє тільки світло королівської династії.

Тар схопилася як ошпарена.

— Може Тагідо мене врятував? Може якось буває…

— Не буває. Це всередині кожного, і це не можна передати.

— Мені треба до Тагідо. Я мушу знати що сталося.

— Мені не можна так говорити про королівську сім'ю, але не довіряйте йому. Прошу. Він монстр.

— У мене є вже один монстр, якому я довіряю, думаю і з цим впораюся.

— Пані Тарен, я росла з ним, він набагато страшніший за стриманого Ревільса.

— Ревільс тільки з вами стриманий.

— Ми говоримо про Тагідо, це чудовисько з добродушною усмішкою. Він не підкоряється ні державі, ні батькові, ні закону.

— Мені це відомо. — перебила Тар. — А ще мені відомо, за що конкретно його голова може покотитися до ніг мого генерала.

Тамрі мала ще тисячу розпливчастих аргументів і висловила б їх, але забив дзвін і кожен у замку занервував.

— Що відбувається?

— Тамрі, ми на передовій.

Ельфійка схопилася на ноги і поспішила відчинити двері.

— У Вас є імунітет, він уповільнив процеси, якщо моя вакцина спрацює, все повернеться на круги своя за півтори години. Потрібно буде зробити повторні аналізи.

Рахунок йшов на секунди, і поки придворна тараторила Тарен поспішала знову вдягнути форму.

— Я прийду до тебе одразу після перемоги. — поміщиця вже стояла в дверях, коли озирнулася на дівчину. — У мене є прохання, яке, мабуть, ніхто інший виконати не візьметься. — прошепотіла та. — Знайди у моєму багажі всі листи, що прибули зі столичної бібліотеки.

— Навіщо?

— Тамрі, ми на передовій.

Ельфійка знову здригнулася і нервово закивала, а Тарен поквапилась на позицію.

Землі торкалися перші промені заходу сонця, коли друзі опинилися на даху, там, де Тарен мала звичку чекати кінця битви на самоті і вишукувати очима фіолетові проблиски темного полум'я. Холод пробирав до кісток, а вона все міркувала, спостерігаючи, як під вікнами палацу будується загін, чому вони почали напад буквально за дві години до того, як ідеальний план Респонда мав би принести їм віроломну перемогу над загарбником. Наче знали, що солдати, які мають дати їм відсіч, зараз ще в нижній білизні та беззбройні.

Її самоту розвіяв Сарбс. Він приніс чай і навіть встиг спекти печиво. В якості своєрідної подяки. Незабаром прийшла і Мерелед, вона пильно дивилася на подругу, чекаючи, що Тар почне вибачатися, але та не повела і вухом, тільки коротко привітавши дівчину поклоном. Мерелед поправила новенький чорний піджак з погонами і відповіла на ввічливий жест ввічливим жестом.

Битва вже почалася, але ніхто не відводив очей. З тривогою та розпачем троє стояли на невеликому балкончику, вдивляючись у далечінь.

— Отже, ти наказуєш Сарбсу. — затвердила амфібія, не відволікаючись.

— Ні. — зітхнула поміщиця. — Він виконав наказ, бо Ревільс прищепив звичку робити все після його імені.

— Це брехня.

— 412, подай чай.

Хлопець хотів був потягнутися за чашкою, але зупинився в останню мить. Він вчасно схаменувся і це змусило упиря посміхнутися.

— Повір, я ніколи не наказуватиму тобі, навіть коли стану принцесою.

— Все-таки станеш?

— Він стримав свої клятви, а значить і я стримаю свої.

Загриміли бомбарди та почулися вибухи. Цей гуркіт ніхто з присутніх ще не встиг забути. Хоча грім війни забути не можливо, як неможливо забути дзвін схрещеної сталі або як подзвенькують лати, коли рядами йдуть ворожі легіони.

Тар знову спостерігала фіолетові спалахи, від преповнюючої тривоги її серце билося швидше, від цього сильніше розганялася "заражена" кров, червоніли щоки і вона відчувала, як отрута виходить з організму, повертаючи все на круги своя.