Розділ 18

Ревільс уже за двадцять кроків скреготів зубами і дратувався тільки від думки, що не може просто зараз викликати негідника на дуель, хоч би й без приводу, просто так, заради бійки. Хоча, варто сказати, його лаконічний спосіб змусити Мерелед замовкнути, згладив цю емоцію.

— Про що Ви хотіли поговорити?

— Відомо. — ніби змушуючи опонента самого поставити собі запитання, відповів Тагідо.

— На жаль. — виляв Ревільс. — Занадто багато довкола мене зараз новин, щоб вирахувати те, про що хочете поговорити Ви. А займати цивільних проблемами фронту, не хочеться.

— А Вас турбують лише проблеми фронту?

— Ні, що Ви. Окрім війни, у мене є особисте життя.

— Здається, тільки про Ваше особисте життя ми й вели діалоги. — грайливо посміхнувся ельф.

— З недавніх пір я вирішив, що впораюся з цим сам. — впевнено кивнув вампір.

— Якщо Ви намагаєтеся відштовхнути мене через той танець, то я не вибачатимуся. Бачте, я запросив її ще минулої нашої зустрічі і ніяк не смів забрати цього слова.

— Якби я не знав цього, я вже викликав би вас на дуель. — посміхнувся Ревільс.

— Просто жахлива думка. — дуже погано підробляючи подив, здригнувся ельф. — Але якщо справа не в цьому, то…

— Не бажаю виправдовуватися, хіба я не можу робити просто те, що хочу робити? — обрубав вампір. — Ви дали мені достатньо слушних порад, виконали всі мої прохання. Можу тільки висловити свою подяку і порадувати новиною, що в жодному разі не сприймаю Вас як свого радника, а лише як доброго друга і, сподіваюся, як важливого союзника у державних справах.

— Порадуйте мене ще й новиною, що це не пов'язано з моїм молодшим братом.

— Його Високість Дол, наскільки мені відомо, теж не гидують Вашими порадами.

— Ох, ми знову заговорили про Пані Тарен. Вибачте мене за цю зайву обережність, але…

— Я вдячний Вам за те, що на її руці ельфійський перстень.

— Не варто, дякуйте моєму братові. Адже цього разу він вирушить у бій без броні.

Ревільс знову посміхнувся і кивнув на знак вдячності.

До того моменту, вони пройшли вже на перший поверх і вальяжно вийшли на заднє подвір'я, де було дуже вітряно, але напрочуд тихо.

— Тоді поговоримо про те, що турбує мене значно сильніше. — продовжував ельф. — Ваше вінчання.

— Рішення ще не прийняте, я ухвалю його пізніше.

— Ні, не ухвалиш. — продовжив ельф, забувши про вальяжність і тон, у якому вони говорили щойно. — Ти не заявиш про заручини.

— Ти хочеш бійки?

— Ні. Я хочу, щоб у твоїй голові з'явилося трохи більше розуму, ніж у голові згаданого принца.

— Ні, ти хочеш бійки. — посміхнувся вампір. — І я можу відрізати тобі вуха однією тільки лівою рукою.

— Ревільсе, вона не створена бути королевою. Ми надто багато говорили останнім часом. Вона… — закінчити речення не дозволив страх, адже якщо хоч миттю згадає про революцію, вважатиметься спільником.

— Не знаю як у ельфів, але в темному замку прийнято домовляти образи. — прогарчавав Ревільс. — А ось за ваші нічні розмови, я б із тебе душу витрусив.

— Ах, то я через це більше не друг тобі?

— Шкодуєш, що втратив свій вплив? — вампір посміхнувся, тріумфуючи. — Бачиш, полоз, іноді і тебе можуть придушити.

— Може, ваші з Долом бійки виглядають кумедно, але якщо МИ спробуємо вбити один одного, це буде рівносильно оголошенню війни. Я прийшов, як до друга.

— А поводиться як з дитиною.

— Під стать. — огризався ельф.

— Ах, ти ж у всьому перший, старший. З моєю нареченою танцюєш перший танець. Першим кличеш її на прогулянку. Якщо вона дурна селянка, скажи про що ж ви розмовляєте цілі ночі?

— Тебе обговорюємо. — продовжував ельф. — Ти загрався в кохання, я просив лише трохи підіграти їй, щоб приструнити, а ти, як завжди, дався в крайнощі. 

— Все змінилося, ясно тобі?

— Так і я бачу як саме. Замість зробити з селяники придворну, ти сам опустився до селянина. Ревільс, син Респонда, останній з великої династії, опинився біля ніг звичайного дівчиська. Вона вже тебе не боїться. Вона ненавидить. Сварить себе кожну секунду за ту нещасну бордову сукню. Вона, доречі, знає, що ти розіграв спектакль, коли взяв з неї слово. — він помітив, як на обличчі опонента зіграла розгубленість, і продовжив. — Так, вона мені розповіла. Добродушна селянка. Не усвідомлює, що за столом з нею сидить принц, а не трактирник.

— 412, меч!

— Наказувати та виконувати накази, ось що ти вмієш?

— Це також її слова. — роздратовано прошепотів Ревільс. — Клянись, що ти не торкнувся її, інакше війну буде оголошено і виграно в одну мить.

— Людину? — у його голосі блиснула зневага. — Я не псуватиму кров, більш того…

— Ще одне слово.

— Я потоваришував із нею за твоєю вказівкою і підтримую цю дружбу, щоб залишатися твоїм інформатором. Тепер залишаєш мене за бортом, думаєш вона слухатиме того, кого боїться чи свого доброго друга?

— Тарен сержант у моїй дивізії. — вампір посміхнувся. — І слухатиме тільки мене.

Тагідо змінився в обличчі, щойно почув військове звання і, ніби з переляку, зробив півкроку назад.

— Хочеш правди? — вів далі вампір. — Ти мені не друг, полоз, хоч би тому, що знав про те, що її відправляють у тил і ніяк не завадив цьому. Отже, її погони — твоя заслуга теж.

— Я розповів тобі, як працює перстень на її руці! Я стежив за її станом кожну секунду. Ти думаєш, я не кинувся б на допомогу, якби з нею щось сталося?

Цієї миті з'явився упир з трагічним виразом обличчя і мечем свого господаря. Принц схопився лівою рукою за ефес, а правою за ножни. З силою забираючи родову реліквію у слуги.

— Не кинувся б. Сам ти вмієш тільки говорити, говорити довго та ні про що. Думаєш, якщо ти користуєшся друзями для своїх цілей, то тобою ніхто не зможе скористатися?

— Думаєш, що мене переграв?

— А ми, все-таки, граємо? — перепитав Ревільс, помічаючи, як співрозмовник змінюється в обличчі. — Відповідай зараз і я відріжу тобі вуха, а наступним випадом виграю війну проти світла або замовкни назавжди і живи.