Розділ 17

Вже стоячи під кабінетом, Тамрі почала міркувати, що коли Тарен сама не розповість, то навіщо їй втручатися. Адже це її горе насамперед. З-за дерев'яних дверей почулося дзвінке "служу короні" і ельфійка тільки встигла відскочити, як офіцери, наче вже йшли в атаку, розійшлися, ігноруючи її присутність.

— Ти тепер не заговориш зі мною? — перепитав принц, намагаючись схопити поміщицю за рукав.

— Поговоримо після перемоги.

— Тобто мені треба перемогти не заради країни, а заради аудієнції з тобою?

— Як Вам завгодно, капітане.

Тамрі не наважувалася заговорити перед принцом до його співрозмовниці, лише несміливо стоячи біля поручнів.

Проте він не планував йти зараз.

— Зоре моя, навіщо тобі форма?

— Скажи мені ти. З чиєї подачі все відбувається? Чи бездоганний король сам запропонував взяти мене до лав?

— Так, я винен, — роздратовано погодився той, — дотично. Але ти повинна була відмовитися.

— Але я погодилася. І тепер ми можемо говорити на рівних.

— Жартуєш? Капітан із сержантом? — Ревільс звично посміхнувся і вдарив себе по плечу, привертаючи увагу до погонів. — Тепер ти мені підкоряється навіть більше, ніж колись була поміщицею на моїй землі.

Вона раптом здригнулася і сором'язливо відвела очі. Раніше, за непослух, її судили б на загальних правах, проте, трибунал не дає поблажок. Ось чому король перепитав і чому зв'язав її ще сильніше, даючи більше свобод.

— Пані Тарен, — набралася сміливості Тамріел, — мені велено провести медичний огляд.

Принц продемонстрував роздратування, кілька секунд скалячись на придворну, але гордо пішов, залишаючи дівчат.

— Що? Який ще огляд? — проводжаючи коханого поглядом, перепитала Тар.

Тамрі схопила її за зап'ястя і майже силою повела в лазарет. Знову ніхто не озирнувся. А Ревільсу вперше в житті, не через жагу, а просто від роздратування, захотілося її вбити. Хоча цю емоцію стримати було набагато простіше.

Сарбс спостерігав за всією картиною здалеку і молився лише про те, щоб не потрапити знову під гарячу руку свого господаря.

— Ах, значить її, таки знайшли. — зітхнула Мерелед, підходячи до упиря з-за спини. — Про що вони говорили?

— Гадки не маю. — хлопчина підняв очі, з таким виглядом, ніби легше йому було підняти мерця з могили. — Я схожий на слугу, що збирає чутки про свого господаря?

Від останньої репліки дівчина роздратовано скривилася. Вона була, ще п'ять років тому, у рабстві і знає, що таке беззаперечний послух, тому такі слова змушували злитися на того, хто їх вимовляє.

— Що з нею сталося?

— Не знаю, але на її ключиці слід від укусу, а коли вона назвала мене на ім'я я видав усю правду, хоча, якби моя воля, мовчав би.

— Думаєш Ревільс…

— Ні. — він озирнувся на подругу. — Його цієї ночі не було в палаці.

— Респонд?

— Не знаю.

Сарбс не хотів говорити на цю тему. Сама думка лякала, не кажучи вже про те, що все це може бути правдою.

— Краще б Ревільс дізнався про все швидше…

— Ні слова Його Високості. — прошепотів хлопець. — І я спробую промовчати.

Друзі подивилися один на одного з тривогою та сумнівом, але вибору не було. Сказати, що хтось зазіхнув на його наречену, означало — зірвати весь план оборони. І добре, якби вони знали точно, що це Респонд, той би приструнив сина, але кревні узи королівської сім'ї тягнулися набагато далі, ніж від короля до принца. Перевіряти не хотілося.

Тарен мовчки йшла за ельфійкою, не так тому, що повірила в її брехню, а тому, що хотіла втекти від Ревільса. Здавалося ще секунда і він зрозуміє, що перед ним вже не людина і дуже до речі Тамрі опинилася тут.

Прокручуючи в голові, як цими ж коридорами її вів цієї ночі Тагідо, поміщиця починала тремтіти. Чи страх, чи злість виводили з рівноваги, але знову запевняючи себе в тому, що ніхто їй не нашкодить, вона йшла слідом.

Зупинилися дівчата лише біля дверей лазарету.

— Що відбулося цієї ночі? — не замислюючись ні на мить, спитала придворна.

— Я не знаю.

— Чому Її Величність Юна вважає, що керує Вами?

— Що?

Серце на секунду завмерло і все тіло пробило дрібним тремтінням. Тарен намагалася зібратися з думками, але єдине питання, що крутилося в голові, звучало занадто грубо, щоб вимовити в стінах світлого замку. Вона тільки відтягнула комір, показуючи укус. Тамріел зблідла.

— Як Дол відреагував, коли Ви увійшли до кабінету?

— Не знаю. — вона намагалася згадати, але розуміла, що бачила його лише мимохіть.

— Він же нічого не сказав, отже, не відчув темряви. Надія є.

— Стій. — поміщиця різко взяла її за руку. — Хіба можна мене перетворити на упиря?

— Якби це намагався зробити вампір, ні, але якщо це інший упир…

Земля пішла з-під ніг. Тар здригнулася, ледве хапаючись за кушетку і сповзла по стіні. Тамріел підскочила, беручи її під плечі і забелькотіла щось, але дівчина її не чула. Перед очима миготіли картинки і кидало в жар.

В якусь мить вона подивилася на Тамрі і розгублено прошепотіла:

— Навіщо ти вирішила про це мені розповісти?

— Жартуєте? Його Високість все зрівняє із землею, якщо щось буде не за його задумом.

— Це я знаю, але що ми можемо зробити? 

— Пані Тарен, Ви у свята святих медицини та технологій.

Від цієї думки полегшало, але не дуже. Молода ельфійка поспішила замкнути маленьку палату в якій вони знаходилися і покласти пацієнтку на кушетку.

— Повинна попередити… — вона замовкла й прикусила губу.

— Давай швидше.

— Я не маю права призначати лікування. Тут має бути хтось із дипломом медика.

— Ти…

— Асистент. — перебила та.

Поміщиця не встигла навіть схопитися за голову, як Тамрі, так само несміливо, підняла руки.

— Але я впораюся. Якщо Ви, звичайно, не наполягаєте на присутності когось досвідченішого.

— Тамріел, золото, я наполягаю на відсутності тут когось, окрім тебе.

Ельфійка променисто посміхнулася. Це була її перша практика і якщо все пройде успішно їй дадуть диплом того ж дня. Хоча б тому, що це її особиста технологія. З іншого боку, були й ризики. Адже працює її вакцина тільки теоретично і в чашках петрі, але досліди на людях ще не проводилися, а значить все має пройти або ідеально або… або не варто було братися.