Розділ 16

В невеличкому згортку Тарен була готова побачити будь-що, але навіть не підозрювала, що король довірить їй чорну форму піхоти. Він не спитав, не запропонував, просто поставив перед фактом, наче вона сільський парубок, чи графський син. Проте і сперечатися сил не було.

Кажуть у військової форми два розміри «замале» та «завелике». Враховуючи статуру Тарен, у порівнянні з статурою будь-якого, навіть найдрібнішого, солдата це мало б бути завелике. Проте ні.

Біла сорочка з коміром, манжетами та незліченною кількістю ґудзиків, чорні штани та піджак із косим коміром та мельхіоровими ґудзиками у два ряди, проте без погонів. Не підійшли за розміром лише черевики. Найменший чоловічий розмір навіть приблизно не міг підійти на її дівочу ніжку. Втім, залишитися в улюблених чорних туфлях зі сталевими набійками їй тільки на радість.

— Тільки рукави спусти, — сором'язливо зауважив хлопчина і, дочекавшись поки вона виконає прохання, продовжив, — застебни верхній ґудзик, за статутом, спускати рукави на піджаку та демонструвати колір підкладки має право лише офіцерський склад. — почав той, застібаючи ґудзик. — Манжети загнуті лише на два сантиметри, а не на чотири. Кишені повинні бути завжди застебнуті і волосся зав'яжи. 

— Сарбсе, як я виглядаю? — виправивши всі помилки, перепитала дівчина.

— Як солдат. — зітхнув упир, закусуючи нижню губу. — Не ходи до них. Тар, це не нормально, жінки не служать у армії, це якась маячня, король не в собі.

— Ти нічого не розумієш, так? 

— Я розумію, я все розумію. Розумію, що мене не залишать у тилу, бо рук мало до того, що Респонд погодився на подібне. Тар, вони зробили тебе безсмертною, щоб Ревільсові серце не щемило від кожного твого поранення.

Графиня здригнулася від такого припущення. 

— Я зроблю все, щоб тебе не пустили в бій. 

— А сама підеш. — хлопчина похитав головою, важко опускаючи очі але сперечатися сил не було. — Коли зайдеш у кабінет вдар кулаком правої руки в груди, а потім пристав її до скроні, з фразою «хай живе корона».

Вона повторила за другом жест і запереживала. Знову правила. Та й чи знає про все Ревільс. Якщо ні, він буде лютувати.

Колись піти саме в піхоту, для нього було найбільшим протестом, проти батьківських заборон. Король не хотів відпускати єдиного сина до лав, проте рук не вистачало. Освіта дала можливість записати одразу в офіцери. Та й тямущим він був, не по роках.

Зараз той хлопчик, який рвався на поле, виріс, побачив, що буває, дізнався, як помирають люди. І побачити на ній форму, та ще й не зв'язківців чи стрільців, а саме піхоти…

Руки затремтіли. Вона сховала мізерикорд у внутрішню кишеню піджака, кивнула Сарбсу і на ватних ногах пішла до кабінету, спішно заколюючи волосся олівцем. Перед зачиненими дверима вона несміливо затиснула рану на ключиці. В останній момент бажання говорити відпало. Вона точно знала, що за зачиненими дверима її правителі, генерали, придворні… мабуть, серед інших, є й ті, кому краще не знати про те, що сталося. Серце пішло в п'яти, але відступати нема куди.

Вдих. Видих. Вона поправила комір, перевіряючи, чи застебнутий верхній ґудзик. Ручка провернулася. 

— Хай живе корона! — чітко промовила дівчина, виконуючи військове вітання.

— Хай живе король. — хором відповіли присутні.

Останнім відповів Респонд, тільки скудне «хай живе...» і важко опустився в крісло.

Біля правої руки Респонда стояв син, з таким самим поглядом. Порожнім, сумним, відчуженим, але суворим, оцінюючим. Вони обидва поводилися так, ніби нічого не сталося, ніби ні з ким із них вона не зустрічалася вночі і ніхто не відчуває, як холоне її кров. Ревільса, здається, не турбував навіть той факт, що тепер його боязка Тарен візьме до рук зброю і стане з ним поруч.

— Дозвольте звернутися. — почала дівчина, згадуючи свій перший досвід спілкування з військовими.

— Дозволяю.

Сформулювати думку стало цілою проблемою. Адже не за статутом буде просто спитати «якого біса?». Після тривалої паузи вона нарешті заговорила. І хоча серце виривалося з грудей, а щоки невблаганно заливались рум'янцем, говорила як належить військовому, чітко й дзвінко.

— Тепер, коли моє слово для вас означає хоч щось. Я прошу не випускати у поле Сарбса. Якщо не вистачає рук, піду я чи Мерелед.

— Мерелед вже отримала форму, та в поле ви обидві не вийдете. — генерал кинув погляд на сина, наче чекав реакції, але того не бентежили справи слуги, — Пані Тарен, він солдат…

— І це найболючіший його спогад.

— Так і бути, вашого боягузливого друга я залишу в тилу. — він погодився, бо хотів, якнайшвидше завершити пустий діалог і перейти до суті, — Отож, пані Тарен, чи знаєте Ви, за що даються маєтки та дворянські титули?

— За доблесну службу.

— Саме за неї Вашому батькові був відписаний маєток, проте, Ви не маєте права спадщини, якщо не одружитесь. — король посміхнувся коли очі дівчини помітно збільшились і все в голові миттю змішалося, але готував цю фразу спеціально, щоб дати ілюзорний вибір. — Ніхто не заявив про заручини з Вами, тож я хочу подарувати вам шанс. Чи хотіли б ви вийти в поле, довести своє право на володіння дворянським званням?

Ревільс заперечливо махнув головою, сподіваючись, що вона послухається і відмовиться. Але дівчина підвела впевнений погляд на короля і, гордо випроставшись, погодилася.

— Що ж, саме це мені сказали всі, з ким я радився. Тому на Вас форма.

— Мені не потрібна форма, щоб прийняти бій.

— Так, у цьому я переконався особисто. — він простягнув дівчині аркуш паперу. — Це Ваша остання нагода відмовитися від погонів.

Тарен з побоюванням забрала аркуш і знову озирнулася на Ревільса, який знов благаюче хитнув головою. Але вона знову не дослухалася його наказу і зачитала вголос:

— Я, Джи. Тарен, заступаю на військову службу і урочисто клянуся народу Екліпсо завжди бути вірним... вірною і відданою йому, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, виконувати накази командирів, неухильно служити королю темного боку і шанувати закони Екліпсо, зберігати державну і військову таємницю.