Розділ 13

Вже не перший день вони провели в облозі. Періодично гуркотіли залпи і чоловікам доводилося знову приймати бій. Проте Тарен більше не випускали в поле. Втім, вона й сама не напрошувалася. Тільки виглядала з вікон верхніх поверхів, сподіваючись побачити там Ревільса, переконатися, що з ним усе добре. Але ніколи не встигала помітити. Про його присутність свідчили лише рідкісні спалахи фіолетового полум'я. Полум'я його фламберга вона запам'ятала на віки: якщо він хапається за меч, замість мушкета, значить твориться там щось до неможливого моторошне.

Друзі нічого не говорили про нього, а сама поміщиця соромилася цікавитись. Не зустрічалися вони і в замку, скільки б Тарен не обходила кімнати, скільки б не спілкувалася з придворними, він ніби був відсутній у палаці, ніби ховався.

Тішив тільки Тагідо, він часто опинявся поруч. Вмовляв її не спускатися на вечерю, не турбувати принца, казав, що дорожить нею, як рідною сестрою. Мабуть, теж бачив у чудній селянці майбутню королеву. Нові друзі взяли за звичку проводити разом вечори і стали спокійніше говорити на політичні теми.

Як і тієї ночі, двоє сиділи разом у покоях Тагідо, та вели світську розмову, за келихом.

— Не насильницька революція це лише теорія, хіба можна провернути таке на практиці? — Тарен поблажливо дивилася в скляні блакитні очі, "на дотик" підливаючи собі вина.

— Так. — кивав ельф. — Революція — зміна влади. Чому вона має супроводжуватися мітингами та гоніннями? Все це зможе зробити гарний політик.

— Не забувай, що, прийнявши корону, ти опинишся в зміїному клубку правителів старої формації. Респонд, сенат…

— Але зі мною будеш ти.

Вино вже досягало країв келиха і, перш ніж вона встигла зніяковіти від останньої фрази, він, ніби був змушений, обережно взяв її за руку, зупиняючи.

Тар засміялася, осяюючи собою кімнату.

— Вибач, я, мабуть, уже п'яна.

— О, тільки не кажи, що ти п'янієш від розмов про політику.

Як ніжно він усміхався і м'яко жартував, не відпускаючи її руки. Принц, таксамо як і інші, вихований в суворих правилах, був з нею простий, наче старий друг, сміявся з нею і підхоплював кожну думку. Чоловік не заперечив, коли вона почала сама наливати собі вино і навіть поглядом не видав роздратування, коли співрозмовниця поклала лікті на стіл. Якоїсь миті Тарен зазирнула в ніжно-блакитні очі і побачила свою споріднену душу. Такого ж простого та мирного хлопця. Якому війна обридла так само, як і їй, який мріяв про демократію так само як вона. А ще любив біле десертне вино, настільки ж сильно, наскільки любила вона.

Чоловік підняв келих.

— За ненасильницьку революцію!

Вона підняла келих у відповідь. І дзвін знову змусив їх посміхнутися один одному. Але Тарен неочікувано змінилася в обличчі.

— Щоб опинитися поруч, я мушу…

— Не знаю. — перебив її принц і, поставивши келих на тумбочку, впав на білі перини. — Тарен, я писав, що ти повинна, але заглядаючи в твої очі я розумію, що одруження з монстром знищить тебе. Якби я міг, я сам взяв би тебе за дружину, але ти двічі відмовила Ревільсу, чи можу я…

Вона знову засміялася.

— Що ти верзеш?

— Вибач, це вино. — виправдався той, повертаючись у вихідне положення. — Хоча я, правда, не хотів би віддавати тебе в його лапи. Революція, це лише фантазія. На кону твоє життя.

— Боюся я дала слово, яке вже не зможу забрати, тож твій план вже приведений у дію.

— Знаю, але це тебе знищить. Адже він порушив клятву, чому ти не можеш вчинити з ним так само.

— Я, правда, не хочу обговорювати це.

Годинник у холі бив тричі, він змусив друзів, що випивали, замовкнути, вслухаючись у монотонний дзвін.

— Знаєш. — Тар допила пів келиха вина за один ковток. — Я обіцяла Мерелед, що допоможу їй зі сніданком. Мені треба поспати бодай кілька годин.

— Та ти маєш рацію. — поступився той. — Вибач, якщо зачепив.

— Що Ви, Ваша Високосте, не Вам вибачатися, та й не переді мною. 

Вона подарувала йому ще одну посмішку, як і раніше осяюючи собою кімнату, і гордо вийшла з покоїв принца.

Їхні зустрічі більше не були чимось аж занадто серйозним і лякаючим Гравара. Старий ельф був пригнічений натиском темного правителя, до того ж рамки манер блякнуть на тлі війни.

Вона тяжко видихнула і обперлася на перила, не потрудившись і десяти кроків відійти від дверей.

Поки дівчина міркувала про те, яке тепло криється в суворому та гордому на людях ельфі, за спиною почувся тріск інформаційного каналу, а за півхвилини майнула тінь. Тарен хутко розвернулася і ковзнула рукою під сукню, хапаючи мізерикорд.

— Доброї ночі, Зоре моя. — почувся до болю знайомий, тільки наче змучений голос.

Вона мовчала у відповідь і навіть не думала відпускати клинок.

— Мої клятви стали порожнім звуком після того, як ти зняла ці кайдани?

— Це питання?

— Точно не твердження.

Ревільс зробив крок, виходячи з тіні, і обперся плечем на мармурову колону. Все тут грало з ним на контрасті. Навіть вночі, коли довкола темно він сильно виділявся у своєму чорному кітелі. Вигляд його складно було назвати нездоровим, але очі прикриті, наче від втоми, а руки пробивало дрібним тремтінням, немов у гарячці.

— Я винна перед тобою? — несміливо спитала та.

— Тільки твоїх вибачень я тут і чекав. — іронізував принц.

Він зробив крок на зустріч та ще крок. Ще за два кроки зупинитися було неможливо. Тарен здригнулася від страху, коли він опинився за півметра і це звело його з розуму в черговий раз. Принц міцно притис дівчину до себе, безцеремонно хапаючи за талію.

— Попереджаю. — шепотіла та, не відпускаючи клинка. — Я пам'ятаю твоє "хтозна".

— Не смій мені погрожувати.

Він схопив її за праве зап'ястя і стиснув до болю, змушуючи відпустити зброю, клинок брязнув об мармурову підлогу.

— Я закричу і, будь певен, мене врятують.

Він посміхнувся і, міцніше стискаючи тендітну талію, посадив її на перила, майже рівняючи з собою у зрості.