Розділ 11

Всі вже добряче втомилися, йшла третя година ночі. Новин не надходило. Спав майже весь замок. Тільки король темної сторони не міг вгамуватися і не давав спокою іншим. Його мучила злість і слабкість перед ворогом.

— З темного боку підкріплення буде за два дні. — суворо говорив Респонд, малюючи щось на карті. — Гріз, де твої війська?

— Як Ви мені пропонуєте це дізнатися? — позіхаючи, відповідав правитель.

— Я не хочу більше бачити тебе у військовій раді. — холодно підсумував король.

— Ви не маєте права одноосібно усувати мене.

— Проголосуємо?

— Ні. — важко протягнув Гріз.

У кабінет увійшла Юна, дружина Респонда з двома синами, вона гордо подивилася на присутніх, привітала, як водиться,  поклоном і звернулася до генерала:

— Ваша Величносте, Його Високість прийшли до тями.

— Ідемо. — кивнув він Долу.

Вони, на відміну від інших, розуміли, що в пору писати заповіт. До облоги місто не готове, підкріплення зі столиці чекати не доводилося, а вся тутешня «армія» — мужики, які тримали в руках лише вила та мотиги. Чи існував, десь у світі, менш захищений палац гадати не доводилося. Надія була лише на дівчат, які повинні послабити ворога, проте, навіть Респонд не вірив у їхній успіх.

Ревільс уже накинув кітель і вийшов надвір. Він не очікував, що пролежить у лазареті до ночі. Батько ввів його в курс справи, наказав не потикатися назовні, щоб не сталося і поспіхом пішов геть, поки принц не почав ставити питання. За цигаркам він потягнувся тільки після того, як Дол не зміг відповісти: Чи залишила Тарен палац?

Він за звичкою сунув руку в нагрудну кишеню, але, мамацавши, замість сталевого портсигара, табакерку з каменями гранату ледве встояв на ногах. Поволі прийшло усвідомлення, що той біль, до якого він звик за останні місяці, більше його не турбує.

— І ти, звичайно, не став суперечити моєму батькові, так?

Дол мовчав. Соромно. Все це було так складно та незрозуміло. Раніше вони йшли під кулі і жартома повторювали: "б'юся, просто тому, що я б'юся", а зараз… зараз сталь і свинець загрожують його будинку, його матері, батькові, новонародженій сестрі і нареченій, а сперечатись із єдиним грамотним командиром здавалося йому непростимою дурістю, все це так складно.

— Тамріел сміливіша за тебе. — недбало кинув вампір, набиваючи трубку.

— Вона вже поверталася з тилу ворога… — спробував заперечити ельф.

Та Ревільса це тільки злило, він скрипнув зубами та безсило прошепотів, стримуючи лють:

— Йди геть, поки я, тепер знов рівний тобі, не розірвав свого кращого друга на шмаття.

Дол закусив губу, але точно знав, що товариш не жартує і, якщо не зникнути зараз, прийдеться схрещувати мечі. Та не жартома, як вони звикли, а на повному серйозі приймати бій.

Тільки поглядом Ревільс провів єдиного друга, та, з болем в серці, закурив. Його огорнув такий незвично солодкий дим дорогого тютюну з тонкою вишневою ноткою. З нервовою роботою та постійною присутністю чоловіків куріння, для Тарен, перетворилося на погану звичку, спробу зняти стрес. Його дешеві цигарки знімали стрес на фронті, інших туди не доставляли. І курити щось краще йому більше не хотілося. Але це… це смак її поцілунку, вона не дала поцілувати себе тоді, не дала відчути цього смаку. Усвідомивши все він безсило обперся на холодну кам'яну стіну і сповз вниз.

Всю ніч принц не випускав трубку з рук, але, хоч і засуджував боягузтво Дола, сам не наважився порушити наказ батька. Проте не через сумніви щодо Тарен, швидше, тому, що боявся зірвати вже розпочату операцію. Кожна млосна хвилина очікування тягнулася як година, а він все прокручував у пам'яті слова Горга, про те, що вона може більше ніж він думає.

— Ревільс, скільки можна? — почувся високий жіночий голос.

— Іди геть. — відповів той, не підводячи погляду.

Юна. Дружина Респонда. Принц не схвалював цей вибір. Одружуватися з дівчиськом, яке ледве обігнало у віці сина — дурість. Вона була гордовитою і самовпевненою з усіма, крім свого чоловіка і ніхто при дворі не відгукувався про неї добре.

— Я вимагаю, щоб ти поговорив з королем. Треба готувати стратегію оборони.

— А я вимагаю, щоб ти пішла геть. — викарбував чоловік, піднімаючись із землі. — Зі мною не радилися, коли відправляли до табору ворога дитину, яка не бачила смерті, яка не вміє вбивати. Значить мені час зняти офіцерські погони і піти рядовим, так йому і перекажи.

— Тобто тобі можна наказувати своїй ручній щуці коїти вбивства, а Його Величності — ні?

— По-перше: коли ти вже взялася обговорювати моїх підлеглих, називай їх на ім'я або звання. — чеканив чоловік. — А по-друге: вона сказала, що йде в тил сама і я, просто, попросив передати вітання.

— Тобто вона тобі збрехала, а винний король?

Замість відповіді Ревільс вийшов на світло. Біла сорочка з закоченими по лікоть рукавами блищала у світлі смолоскипів. Юна помітила свіжі шрами на зап'ястях і відсахнулася. По спині пробіг неприємний холодок. Вона його боялася, а їхні стосунки були схожі, швидше, на стосунки брата і сестри, яким років по вісім і вони борються за любов батька.

— Біжи, доповідай. — кивнув чоловік, помітивши реакцію.

Вона підскочила і побігла до воріт замку, а Ревільс зробив ще один солодкий вдих тютюнового диму.

Двоє солдатів Імпонега вихопили ковток повітря і впали на землю біля єдиної сосни в листяному лісі. Мер не була впевнена у володінні холодною зброєю, за те повністю впевнена в дозах снодійного, яке кололи тяжко пораненим. Кінська доза такого препарату могла призвести до смерті, але, якщо пощастить, чоловіки добре виспляться і завтра будуть готові до бою.

Дівчата зняли кольорові сукні та переодяглися у сіру форму. Вони так і не наважилися зв'язатися із замком, щоб спитати поради. Обидві були впевнені, що там їм порадять загинути на благо батьківщини. І з першими променями сонця Тарен пробралася до намета де зберігалися припаси і обережно ступаючи назад, зображала сонного рядового, що плететься на поклик природи, попутно висипаючи доріжку пороху. А потім знову закурила, ніби чогось чекала. Мерелед зрозуміла її без зайвих слів.