Розділ 10

Тарен курила в холі, слухаючи решту наказів. Але її думки були далеко. Той вчорашній сон не дав їй розстебнути браслети, а він так бездумно знову віддав їй плащ, через що й сам опинився за крок від смерті. Він прагнув захистити її будь-що, а вона так спокійно відмовила в єдиному проханні, керуючись власним страхом.

У хол вбігла повитуха, товста жінка в сірій сукні, і недоречно радісно випалила, перебивши всіх вельмож:

— Радуйтеся, поклоняйтеся, боги дарували неабияку милість! Народилася нова спадкоємиця!

Гравар щиро посміхнувся і схопився на ноги, але важко опустився під поглядом Респонда. Останній витримав паузу, поки всі заведені цією новиною вельможі заспокоїлися і холодно зиркнув на ельфа:

— Іди до дружини. Толку від тебе, все одно, не буде.

Тарен навіть посміхнулася, помічаючи, як усі манери, навіть прискіпливого правителя, відходять на задній план, коли смерть дихає в потилицю.

Окрема проповідь чекала на Тамріел. На неї, за самоуправство, повісили обов'язок забезпечити всіх їжею, водою та спокоєм. Вона бігала кімнатами, розподіляючи сім'ї з маленькими дітьми по троє. Тих, хто міг допомогти відправляла на кухню та на допомогу гувернанткам, чоловіків до арсеналу, отримати розпорядження та озброїтися. Внутрішня стіна обіцяла вистояти довго. Вдало готувався бал і їжі мало вистачити, як мінімум на тиждень.

Закінчивши з першою фазою, вона почала складати графік обідів. Хтось просив їжу до кімнати, а хтось хотів їсти за столом. Це все потрібно запам'ятати та записати. Розподілити щоб ніхто не залишився обділеним.

Тамрі сиділа на підлозі, під кабінетом короля, записуючи щось на коліні. З нею поруч сів Дол.

— Ти вчинила благородно. — тихо заговорив чоловік.

Сам він ніколи б не пустив городян в палац, знаючи, що точно отримає наганяй, але її вчинком відверто захоплювався.

— Тобі не варто так запросто говорити зі мною у присутності гостей. — тихо відповіла дівчина. — Особливо, коли я у сірій сукні служниці.

— Мені байдуже яка на тобі сукня.

Байдуже було і на обурення батька. Він обережно обійняв кохану та поклав голову їй на плече.

— Ти вийдеш за мене?

— Думаєш зараз слушний час і місце?

— Я думаю, нам варто одружуватися прямо зараз. — кивнув принц. — Ми на передовій. Мій батько більше не має влади, командує Респонд, нам не треба чекати милості світлого короля, нас може обвінчати темний.

Він так довго обіцяв одружитися, що іноді вона щиро не вірила, а зараз робить пропозицію, знаючи, що з хвилини на хвилину знову почнеться обстріл. Все це виглядало як остання воля.

— Дуже хочу. — усміхнулася та. — Але в мене немає підходящої сукні. А сьогодні і без того велике свято. Повернися, тоді й повінчаємось.

Дол важко зітхнув і, не бажаючи стримуватися, посміхнувся, обіймаючи її за талію, цілуючи наче вперше:

— Чекай мене з перемогою.

Коли всі зберуться покидати місто, він заведе розмову, що їй треба рятуватися. Вона скаже, що не може покинути нареченого, але це буде ввечері. Зараз треба спуститися до шпиталю та допомогти пораненим.

Тарен сиділа біля кушетки Ревільса, який не приходив до тями вже другу годину.

— Мер, що з ним?

— Все добре, все стабільно. Ти бачила тільки одну кулю, яка прошила легеню, вона пройшла навиліт і завдала найменшого клопоту. Ще три довелося вирізати, вони розтрощили кістки. Я б подивилася на тебе у такому стані. — спокійно, навіть цинічно відповіла дівчина.

— Ти оперувала?

— Звісно. Тутешні медики панічно забилися в куток, коли помітили срібло на руках. — вона посміхнулася, беручи до рук ножиці. — Я, звичайно, теж не наважилася стягувати з нього сорочку, але вигадала простіший шлях.

— Він буде радий дізнатися, що ти була поряд.

Мерелед самовпевнено кивнула, знімаючи рукавички:

— Але Ревільс зрадів би більше, якби поруч була ти.

— Думаєш я повинна?

— Рішення за тобою. Але, мабуть я повинна сказати… — Мерелед замовкла оглядаючи непритомне тіло. — весь той біль, що ти бачила на його обличчі, коли дала слово, був театральною постановою. Ревільс терпів поранення багато страшні ніж ці, він точно знав, що не помре сьогодні.

Вона тихо зітхнула, беручи його за руки. Навіть у несвідомому стані він лякав до тремору, слова Мерелед змушували злитися. Але плащ, який так ніхто і не наважився забрати, нагадував про його клятву захищати її ціною власного життя.

Швидко озирнувшись, вона обережно відімкнула замки на браслетах. Комбінація зі сну підійшла. Стягнути важкі кайдани непомітно було складніше. Тар перевдягла їх на себе і сховала під широкими рукавами сукні. Рани на руках затягнулися за кілька секунд, як у тому сні, залишаючи філігранні білі шрами, зникли і рани від куль. Трохи прискорився пульс, але очей він так і не розплющив.

— Вибач мені, Ревільсе, коли ти прийдеш до тями, можеш злитися скільки завгодно, але я не могла зробити цього раніше.

Поміщиця обережно поцілувала його в лоба і тихо витягла з внутрішньої кишені його піджака портсигар, залишивши натомість свої табакерку та трубку. Він усе зрозуміє. 

Дівчата ще півгодини провели в шпитплі, в надії, що Ревільс прийде до тями, був час продумати легенду і план дій підчас диверсійної вилазки. План склався простий, але геніальний. В сутності найпростіший план найчастіше спрацьовує.

Жінок і дітей Імпонегійці дозволили вивести, Тарен і Мерелед у яскравих сукнях сильно виділялися, серед інших.

Вони йшли, ніби коридором, боячись ступити і крок зі стежки. Військові могли ховатися будь-де. Хоч дорога і була вільна. Вивести коней і вози їм не дозволили, довелося покидати місто пішки, з мінімумом запасів. Місцевим поміщикам було наказано розмістити городян та забезпечити їжею та працею. Простіше кажучи, підіслали дешеву робочу силу. Навіть знаючи це, більшість вирішили втекти. Жінки ж знатного роду мали при собі рекомендаційні листи від чоловіків та батьків.

— І що, ти тепер, після того, як пожила в палаці, підеш батрачити на полях?! — почала виставу Мерелед.