Розділ 7

Все виснажило, але сон не йшов. Тарен сиділа біля дзеркала, потираючи очі, Мерелед кудись зникла, здається пішла в лазарет, підвищувати кваліфікацію.

Ревільс стояв за дверима. Глибокий вдих. Він постукав, але відповіді не було. Ручка дверей акуратно повернулася.

— Тобі не можна в це крило. — зітхнула дівчина, озираючись на свого гостя.

Він зняв рукавички, бинтів під ними не було, тільки моторошні шрами на долонях і рани під браслетами, що досі кровоточать.

— Весь цей місяць я перечитував звіти пошукових груп. Ця війна перебила всіх срібних лепреконів.

— Сідай. — спокійно відповіла дівчина, показуючи на ліжко. — Я ж сама запропонувала тоді зняти їх.

Тарен почала розгадувати кодовий замок. Основна проблема в тому, що код зашифрований на верхній стороні браслета, а замок ближче до зап'ястя, руки постійно доводилося викручувати, підбираючи нові комбінації. Кожен такий поворот вартував вампіру пекельного болю. Перший браслет піддався. За срібними «прожилками» тяглися залишки крові та шкіри. Відкривалися рани. Ревільс жмурився, прикушуючи нижню губу.

— Вибач, вибач, вибач… — повторювала дівчина.

Вона знала, що це лише половина справи і сама кривилася від жахливого виду. На очі навернулися сльози, але що швидше, то краще.

Щойно один браслет торкнувся землі, рани почали поволі затягуватися. Регенерація.

Другий браслет піддався швидше. На знятих «кайданах», в секунду зотліли залишки шкіри та крові. Як і на його руках миттєво затяглися всі рани, перетворившись на філігранні білі шрами.

Він провів руками по своїх зап'ястях:

— Як довго я на це чекав.

Тарен усміхнулася у відповідь. Але ця посмішка була останньою. Чоловік підняв праву руку вгору. Її скувало і, міцним ударом, прибило до стіни.

— Тепер все зміниться. — прошипів чоловік, дістаючи з-за пояса невеликий ніж.

Тар скувало не так його магією, як страхом. Тим первісним страхом, який вона відчула за першої їх зустрічі, від одного жахаючого шепоту, від станового погляду сірих очей, від звіриної усмішки хижака. Він торкнувся лезом її ключиці розтинаючи зону декольте навскіс. Тарен намагалася покликати на допомогу, але він тримав її за горло, м'яко придушуючи, обдаровуючи їдкою усмішкою, видати і звуку було не під силу.

Ревільс провів ще одну смугу, малюючи хрест і торкнувся рани язиком. Жодна бордова крапля не потрапила на одяг.

— Тепер ти ніколи не одягнеш сукню з вирізом. Хочеш, щоб шрамів не залишилося? — з усмішкою шепотів той.

Але дівчина лише ковтала повітря широко відкритим ротом. Він торкнувся її язика ножем, провівши тонку смужку та відпустив шию.

— У людині щонайменше три літри крові. Шкода не вдасться випити її всю.

З тремтячих губ скотилася бордова крапля, але він не міг прогаяти ні грама. Цей поцілунок тривав би довше, але від удушення кров відлила від голови. Він усміхнувся, хоч це швидше був оскал звіра з гострими іклами і ніжно торкнувся блідої шиї. Біль, що розливається від ключиць, пронизав все тіло.

***

Тарен знову прокинулася в холодному поті. Ці сталеві очі і моторошна усмішка пробирали до тремтіння. Перший сон, який вона запам'ятала як наяву. "Що ж це за прокляття?" — питала у себе поміщиця, накидаючи фіолетову сукню, яку Лоро рекомендував надягати до сніданку.

Великий годинник у холі бив тричі. Дівчина обперлася на перила, оглядаючи прольоти і сходи, осяяні синім магічним полум'ям. Жодної тіні не майнуло. Навіть слуги сплять у такий час.

Знову пробрало до мурашок, коли пара холодних іклів торкнулася шиї. Не врізаючись, а немов попереджаючи про небезпеку. Він залишив дві ледь помітні білі подряпини.

— Боїшся. — констатував принц.

Йому до тремору подобалося, як Тар червоніє. Вампір відчував кожним міліметром тіла, як її серце починає битися швидше, розганяючи свіжу кров по венах.

— Вам не можна в це крило. — прошепотіла Тарен, ловлячи себе на думці, що моторошні сни зараз можуть стати дійсністю.

— А тобі не можна хитатися коридорами без свити.

— Якщо Гравар чи його слуги помітять нас…

— Не помітять. — перебив її чоловік і, щойно торкнувшись руки, розвернув до себе. — Я сумував.

— Так сумував, що не знайшов часу приїхати чи хоча б написати? — несміливо питала дівчина, свідомо граючи на почуттях.

Відповіді не було, він хотів написати і, не бажаючи зізнаватись, що знову повернувся на передову, навіть домовився з Горгом про пересилання листів через таверну. Але тільки брав у руки перо, не міг скласти і двох слів не знав, про що писати і як пояснити свою неможливість з'явитися на обіцяний візит. Він знав, що кожні десять днів вона відправляла свого гінця до палацу, переживаючи, що королівський посланець заблукав або зустрівся з розбійниками і вона просто не отримала листа, який так чекала. Йому повідомляли про кожне таке прибуття, але він наказав відповідати, що принц поза замком і про його пересування ніхто не знає.

Замість відповіді Ревільс спробував поцілувати графиню, але ніжна рука, що стискала срібний мізерикорд, уперлася в груди вампіра, мало не торкаючись вістрям підборіддя. Він усміхнувся. Адже саме на це й чекав. Єдина жінка, яка здатна дати відсіч.

— Слуги донесли, що у твоєму багажі є бордова сукня з глибоким вирізом, що оголює ключиці. Я заявою про заручини, якщо одягнеш її на бал. — прошепотів той, обережно торкаючись її щоки рукою і знову зник темним силуетом у чорній формі.

Ревільс не вдягнув рукавички і Тар зробила висновок, що він планував зустріти саме її. Адже, кому б там не було, боляче торкатися рук, закутих у срібло. До того ж, опіки на долонях затяглися, а шрами лишилися. Показувати подібне у палаці не варто.

Дівчина повернулася в кімнату і, відчинивши вікно навстіж, знову спробувала заснути. Вона свідомо не брала з собою книги, щоб не проводити ночі за підручниками. Але яка вона була б щаслива розглянути зараз довідник з політології і скласти список тем, які воліє обговорити зі Світлим Принцом.