Розділ 3

— Пані Тарен. — лепетала служниця. — Пані Тарен, коней уже запрягають, час одягатися.

— Де пожежа?

— Немає пожежі, до замку їхати сім годин. Швидше снідайте, ще ж зачіска і макіяж.

— Нічого, можна й запізнитись. — відмахнулась дівчина, сідаючи на ліжко.

Новоспечена грфиня протанцювала в холі до світанку і тільки під ранок вдалося заснути.

Після легкого салату на сніданок її запакували в неймовірно тугий корсет і почали клопотати над зачіскою та макіяжем. Нафарбувати сонні очі виявилося справою важкою. Тарен уже хотіла розігнати служниць, але коли їй дозволили розплющити очі і глянути в дзеркало, захопленню не було межі. Мідні кучеряві локони ніжно прибрані назад, із вплетеними сріблястими стрічками. Світла пудра, надала обличчю благородну блідість. Темна помада, ідеально пасуюча до кольору сукні, і виразно підведені очі.

Рима поправила комір розкішного вбрання:

— О, воно прекрасне, Лоро, все-таки, пошив із тієї тканини? — з придихом говорила служниця. В очах сяяло таке захоплення, ніби цю сукню шили до її весілля.

— А що з цією тканиною?

— Ну, її ж приніс… — вона різко замовкла і розгублено озирнулася на господиню. — А я вам не можу сказати, хто її приніс.

— Як це? У моєму маєтку від мене щось приховують? — дівчина встала з-за столу. — Говори. Гірше буде.

— Не можу. Мені загрожували смертю. — на очах заблищали сльози.

— Лоро! — гукнула та. — Зараз же, сюди!

Кравець уже знав, що його чекає і увійшов до кабінету на ватних ногах. Тарен завела довгу промову про те, що вона тут головна, і якщо на порозі з'являється хоч гонець, хоч принц, хоч король, хоч сам бог війни, її повинні повідомити. І їхнім життям вона нікому не дасть розпоряджатися. Поміщиця точно знала, що погрожувати смертю всім, хто намагається не послухатися наказу, має звичку лише одна істота.

Після закінчення її промови кравець впав на коліна:

— Пощадіть мене за моє діяння. Проти волі я повідомляв про те, що відбувається в маєтку.

— Це я теж зрозуміла, скажи, до яких пір таємничий гість за мною стежив.

— Я обірвав зв'язок, коли ми почали розучувати вальс. І мало не помер, коли ви відмовилися їхати. Я повинен був докласти про Вашу згоду.

— Згинь з моїх очей.

Він хутко втік, а Тар втомлено опустилася в крісло і відчинила висувний ящик в столі. Знову запалила. Поруч із тютюном лежав батіг. Напевно, саме цим батогом слуги отримували наганяй. В голову лізли дурні думки.

Виходить, якщо слуги не бояться, вони будуть плести інтриги. А якщо бояться, тихо ненавидітимуть. Ось і відкрився зворотний бік цієї чарівної казки. Виворітна сторона створеного нею прекрасного світу.

Борючись зі страхом, Рима таки повернулася до кабінету і поставила на її письмовий стіл невелику скриньку.

— Напевно, ми маємо вибачитися.

У скриньці лежала ніжна мельхіорова діадема і пара чорних рукавичок, розшитих сірими нитками.

— Звідки тут таке диво? — перепитала пані.

— Це зі сховища колишнього господаря. Там нічого не залишилося після обшуків, але цю річ Лоро заховав. — Рима урочисто закріпила діадему. — Ви просто повинні прозвести фурор.

У дверях з'явився Брідо:

— Ну, я це, сучі сини, коротше, всіх запряг, можна їхати.

— Корів вивели? — трохи розтанула Тарен.

— Та ні, це ж я з вами на добу мінімум, зять виведе. — почухав потилицю чоловік. — Ви б мені лобсердаком розпорядилися, бо не комільфо королям показуватися в сорочці.

— О боги. — вона схопилася за голову і згадала, що їхати, все ж таки треба. — Видайте йому пристойний костюм.

Біля карети їх уже чекали Фіско з цілою купою документів, Сарбс при параді, зі шпагою і Мер у помітно вкороченому платті, що ледве прикриває коліна. Вона, здається, забула, що темний замок — це не трактир, у якому та була б більш затребувана навіть без одягу. Про це з обуреннями і повідомив рахівник, якого не влаштовувала така довжина спідниці, але Тарен, розуміючи, що сама ховає кинджал під подолом, зупинила скандал.

Щойно карета рушила, почався довгий інструктаж про те, з ким говорити, з ким не говорити, як поводитися зі слугами та гостями… Все це нагадувало про знайомство з палацом світла. Дівчина все намагалася зрозуміти у кого більше прав, у поміщиці чи нареченої принца. Проте, всі жінки у палаці, від королеви до придворної, не мали жодних свобод.

Щойно коні зупинилися візник сповістив, що проїхали пів шляху і час коням напитися і відпочити.

— Чудово! — вигукнув рахівник, хапаючись за ручку дверцят. — Прорепетируємо, як виходити з карети.

Далі по команді має вийти Сарбс, подати руку Тарен, за ним Фіско, подати руку Мерелед. Все вийшло б, з першого разу, якби упир, подаючи руку, не розкланювався б театрально і не оголошував:

— Вітайте, любіть і поклоняйтеся, її неперевершена величність Тарен прекрасна!

Друзі засміялися, але рахівник був непохитний, зажадав зайти назад і зробити все як годиться. Наступні спроби були успішнішими.

— Так, зніжені ці графині. — сміявся Сарбс. — Це до чого потрібно бути безпорадною, щоб не вибратися самостійно з карети.

— Це манери! — обурювався Фіско. — Графиня, на кшталт Пані Тарен, має справляти враження владної жінки, якій подають руку на знак поваги, а ви, Мерелед, повинні здаватися ніжною леді, якій чоловіки хочуть допомогти, щоб домогтися симпатії.

— А в нас інакше. — заговорив візник. — Ось до моєї дочки ходить один, щоб показати, що хоче допомогти, то корів виведе, то води натягає.

— Ось це кохання. — впевнено сказала Тарен. — Допомога має бути справжньою.

— Тільки вам не потрібна допомога! — тремтів від роздратування Фіско. — Але! Якщо Вам захочеться, наприклад, вина…

— Я пам'ятаю. — перебила графиня. — Якщо я сиджу за столом, то важко зітхати, поки не наллють, якщо веду світську бесіду, натякнути чоловікові поглядом. Ну і нісенітниця.

— Це не нісенітниця!

— Фіско, я півночі повторювала ці правила. І буду їх дотримуватися, припини!