Розділ 2

Вночі у маєтку був гість, але графиню будити не стали. Він хотів поговорити зі служницями та кравцем, віддав двадцять погонних метрів дорогої тканини і пішов так само тихо, як і з'явився.

На ранок панів будили гувернантки, принесли сніданок, проводили у ванну та допомогли одягнутися. Казка тривала. Пізніше були надані, скориговані та підписані нові розпорядження про зарплати та видачу місячного окладу продуктами. Прийнято рішення їхати на прийом вчотирьох, наші герої та Фіско, який взяв на себе відповідальність залагодити всі торгові питання.

Тарен не хотіла брати з собою друзів. Добре б стриматися самій і нікому не нагрубити, але нести відповідальність за інших… До того ж, якщо Ревільс знову наказуватиме Сарбсу, Тарен точно не стримається і ляпне щось із цього приводу. Але рахівник наполіг, що з Юною Пані, а тепер її тут часто так називали, обов'язково повинні піти охоронець і леді, що супроводжує. Бо жінка, яка одноосібно володіє землею, і без того, рідкісне явище.

Після обіду почалася примірка. Кравець клопотав навколо господині, поки помічники підганяли костюм Сарбса і трохи менш помпезну сукню Мерелед.

— Лоро, — зверталася вона до кравця, — чому саме бордо?

Високий худорлявий чоловік, у чепурному червоному піджаку, з золоченими ґудзиками, завжди говорив дзвінко, як конферансьє, трохи задираючи підборіддя, але сьогодні відводив очі й відповідав на півтону тихіше ніж зазвичай.

— Ну… мені здається, бордо чудово пасує до ваших мідних кучерів. Я, зізнатися, хотів шити з блакитної тканини, щоб підкреслити дохід, але дехто порадив не демонструвати багатство.

Сьогодні він поводився дивно, часто відволікався, замислювався і сором'язливо відводив очі. Мерелед зробила висновок, що це ніяковість, раніше він одягав чоловіка, а тут дві прекрасні дами.

— Теж правильно, але тобі не здається, що бордовий мене старить?

— Це не завжди погано. — заперечила Мер. — На фоні інших, ти маєш виглядати як справжня леді, яка вирішує важливі питання, а не як донька лорда, яка прийшла знайомитися з принцами.

Здається, всі навколо були розумнішими за Тарен, знали що і як влаштовано у світі, а вона, справді, виглядає як дурна дівчинка.

— До речі, — продовжував кравець, — прийом буде у темному замку. Тамтешні правила дозволяють чоловікам залишатися при зброї, тому Ваш охоронець зможе взяти на прийом меч або шпагу. Якого кольору підібрати ножни?

Сарбс був зайнятий самолюбуванням. Вдруге його вбрали в сорочку з рюшами і, не менш помпезний коричневий піджак з двома рядами позолочених ґудзиків, проте штанів на ньому ще не було.

— Я думаю, у тон сукні Юної Пані. — гордовито говорив хлопець, він, здається, вже увійшов у роль.

— Чудовий вибір. — забелькотіли підмайстри — двоє молодиків, у білих сорочках.

— Говориш, гості можуть залишатися при зброї… — поміщиця викривально посміхнулася.

— Тарен. — раптом заговорила Мер. Вона теж стояла біля дзеркала, поправляючи довгу бежеву сукню. — Якщо ми подумали про одне й те саме, то я наполягаю, щоб ти цього не робила. Сарбс зможе тебе захистити.

Так, вони думали про одне й те саме. Про горезвісний мізерикорд.

— А я нічого не обіцяю. — вліз упир. — Ви знаєте, що мої бажання іноді генеруються не мною.

— Давайте обговоримо це ввечері. — відмахнулась Тар, знаючи, що ніякого обговорення не буде. Такі рішення вона прийматиме одноосібно.

— А ще ми обов'язково маємо обговорити манери. — продовжувала Мерелед. — Ти ж сама знаєш, у стінах темного замку особливого трепетно слідкують за дотриманням правил.

— Ще танці! — підскочив Лоро. — Вам уже доводилося танцювати на балах?

Тарен тільки відкрила рота щоб щось відповісти, але очі видали її раніше.

— Ти ж ніколи не танцювала. — розгублено прошепотіла Мерелед. — Скажи мені, що ти знаєш хоча б вальсовий крок.

Поміщиця лише заперечно махнула головою.

Першим у крісло впав Лоро:

— У нас менше доби.

— Щоб навчиться танцювати!? — прикрикнула Мерелед. — Я вчилася все життя!

— Ми пропали. — видихнув кравець.

Четверо спантеличено перезирнулися.

— Тарен. — почав Сарбс. — Ти перемогла мене в бою на мечах. Скільки ти займалася фехтуванням?

— Тиждень.

— Скільки ти навчалася ілюзій, перш ніж створила першу?

— Дні чотири.

— Значить, танцювати навчишся за день. Це ж не складніше, правда?

— Не знаю, наскільки складні ілюзії. — невпевнено мямлила амфібія. — Але поки грає вальс не прийнято діставати зброю.

Четверо знову перезирнулися, але вибору у них не було. Першим за графиню взявся Лоро, він повторював уголос усі палацові правила більше півгодини. І коли вона остаточно перестала розуміти, про що він каже, взявся за вальсовий крок. Поміщиця повторювала про себе кожну команду: реверанс, поклон, зняти рукавичку, подати руку.

Проте вже реверанс дався їй із зусиллям. Після третьої спроби Лоро занервував, після восьмої втратив дар мови, а на п'ятнадцятій знову впав без сил.

— Це нестерпно!

Він сам віртуозно присідав у реверансі, наче леді, елегантно стягував з себе рукавичку і подавав руку.

— Хіба я говорю про фінанси? Хіба я говорю про політику? Ви ж леді! Вам же треба шукати нареченого!

— Якого ще нареченого?

— Як же? — чоловік зніяковів. — У серпні прийнято заявляти про заручини та у темному замку…

— Мовчати! — громом пролунало по залі. — Ти не під вінець її відправляєш.

— Пані Мерелед. — одразу ж забелькотів кравець. — Але осінній бал…

— Іди геть! — наказала Мер і взяла Тарен під руку. — Я тебе навчу.

Амфібія точно знала хто покличе новоспечену графиню на перший танець і розуміла, що його силі складно чинити опір. Тому так само сміливо взяла подругу під руку, наполегливо зробила перший крок і жорстко повела її за собою. Мерелед вміла танцювати і хоча її ніколи не пускали на світські прийоми, як гостю чи поміщицьку донькою, вона мала задоволення спостерігати. Впевнено карбуючи вальсовий ритм, вона змусила Тарен йти за собою, хоч вальсом це було назвати складно. Поміщиця збивалася на кожен крок, плутала ноги і, здавалося, навіть не намагалася повторювати па. Мерелед змінила тактику. Вона стала поруч із ученицею і вимагала повторень кожного руху, але Тарен, так само, не могла зосередитися. Вона починала боятися завтрашнього дня, кожен новий крок, ставав ніби кроком на зустріч тому, кого боїться найбільше в світі, тому, з ким зарікалася зустрічатися. Лоро, сам того не знаючи, залякав її думкою про весілля настільки, що ноги не слухалися.