Епілог

Високі гори та пишні хвойні ліси взимку виглядають просто приголомшливо. А якщо до цієї краси додати очікування новорічних свят й усю ту передсвяткова метушня…то стає зрозуміло чому на душі в мене було світло та радісно.

  Цей період для мене завжди був особливих. Я з нетерпінням очікувала свята, наряджала ялинку, збирала подарунки для рідних та близьких. Я так люблю ці моменти, коли уся родина в зборі, а довкола нас панує святкова атмосфера. Й нехай у мене в ту пору казна-що коїться на роботі, але в певні дні усе може зачекати. Авралів та катастроф на роботі у мене буде ще доволі, а от вечорів з родиною може й не бути. Й тими моментами я уміла дорожити. Час на родину я знаходила завжди.

   І завжди говорила про свої почуття, про те, що скучила, люблю, сумую. Бо це важливо. Про почуття взагалі необхідно говорити. Й бажано говорити про усі почуття. Не тільки про хороше, але й про сльози, біль, страх. Не ховати. Не піддавати почуття цензурі, а проявляти. Бо з часом, якщо ці почуття замовчувати, то зі стосунків зникають не тільки печаль, страх, але й любов та радість…

  Й цей час був присвячений нам усім. Адже для щастя не потрібні палаци, автомобілі, гаджети. Щастя взагалі ладне обходитися малим, аби усі були здорові, аби на столі була якась їжа, аби поряд були рідні люди. Й збагнути це інколи є завданням усього нашого життя.  Бо щастя це тут і зараз. Щастя - це саме цей момент. Щастя - це любити життя. Адже просто жити - це вже благо.

  А Новорічні Свята - це чудова можливість потрапити в інший казковий світ. Зі стародавніми традиціями та обрядами, з колядками та щедрівками. О! Соломатіну ще доведеться багато про що дізнатися… й ще більше зробити відкриттів. Бо я пристрасна фанатка усіх новорічних свят. І я точно знаю, що коли розпочинаєш готуватися до свята, то й настрій відповідний з’являється. А я створіння просте, якщо мені добре, то я це роблю.

  А ще це будуть наші перші новорічні свята, які ми проведемо як сім’я.

  Власне кажучи, я думала, що Соломатін, після нашого одруження рване у велике місто, втілювати в життя свої великі плани. Бо дурної енергії у ньому було незміренно. Але він знову здивував мене. Сказав, що йому тут подобається й що він нікуди не хоче їхати звідси. Якщо я спочатку погано уявляла куди він може себе приткнути, бо ж йому дійсно було тісно. То він довів, що байдуже, що це за місце, якщо є голова на плечах. Й зайнявся розробками технології зашифрованої комунікації для захисту бізнесу онлайн. В якусь мить ми, усі прості люди, що оточували Соломатіна, зітхнули з полегшенням й подякували Богу за світлі ідеї Соломатіна. Бо заклопотаний Соломатін своїми якимись геніальними проєктами, які не мають до простих смертних відношення - це гарантія спокою, насамперед для нас усіх. Я ж продовжувала керувати двома готелями, які були такі різні по духу. Весь такий європейський з себе готель Соломатіна й насичений колоритом мій.

  Наше сімейне життя все ще сповнене пізнання один одного. Для себе я зробила відкриття, що закоханий Соломатін це ще та батарейка, заряд якої не закінчується. На роботі у нього все доволі хвацько виходило, а якщо щось не виходило, то він на нього не сильно заморочувався й продовжував кувати своє. Відповідно він підривання від рання з шаленим бажанням змінювати цей світ на краще. Бідний світ, живе собі нікого не чіпає й тут виявляється, що й там можна дещо змінити, а там поправити, а там взагалі переробити… А щасливий Соломатін, наче миле щеня лабрадора. На нього навіть розізлитися до толку не можна, бо хто ж встоїть перед такою милотою?

  В особистому житті Соломатін ще той педант, усі носочки мають бути складені докупки, а зубна паста має лежати тільки у відведеному їй місці. Та я ту зубну пасту тільки один раз поклала у холодильник, й то не приходячи до тями. Я про щось думала…і як та паста опинилася у холодильнику було й для мене загадкою. Автомобіль має бути супербезпечний…й над моєю старенькою крихітною нависла справжня загроза. А я може до неї звикла і її любила. Бій був не на життя…й тепер у мене є два автомобілі. Працювати я маю менше…не те, що я була проти, але ж має бути у жінки мета в житті. Розумію, що мій бізнес Соломатін оцінює, як крихітну пісочницю, але ж то моя пісочниця. Й мені в ній навіть дуже подобається гратися. Я ж не лізу в той злий й безжальний великий бізнес й не мрію захопити світ. Мої мрії в планетарному масштабі маленькі. Але ж мені з ними добре. Й Соломатін пригальмував. Отак, усіма копитцями. А як тут не пригальмуєш, коли твоя кохана жінка розпочинає виявляти розуміння відьмам з казок, які жили самотні в лісі й вбивали будь-кого хто наважувався їх потурбувати…

  Але ми призвичаювалися один до одного. Соломатін вчився демонструвати свої почуття… й деякі навіть словами. Я вчилася приймати його турботу та захист. Дуже швидко у людей склалося враження, що якщо вони не домовляться зі мною, то прийде злий Соломатін й домовлятися уже не буде з ким. Потішно. Тобто я вся така вся мила й добра, але якщо цю доброту хтось образить, то прилітає дракон, після якого залишається саме попелище. Домовитися на цю тему з Соломатіним у мене не вийшло. Хоча ми все ще над цим працюємо…

  А сьогодні я чекала Соломатіна з особливим нетерпінням. Закралися у мене смутні підозри, затримка була незначна, а от підозри великі й заїхала я зранку до гінеколога. Підозри підтвердили й навіть видали знімок УЗД. Й тепер я вже цілий вечір дивилася на цяточку у кілька міліметри. Не скажу, що це було несподівано…але це все одно було несподівано. Я там думала…якось…з часом…Ми такі підготуємося…приймемо рішення. А тут я не готувалася. Я рада. Але збентежена. Щаслива. Але розгублена. Я ще нікому навіть про ту новину не говорила. Чекала Соломатіна. Й все думала, як йому сказати. Ми ж про це не говорили. Я й не знаю чи хоче він дітей взагалі…І...Невідомо до чого я б додумалася ще, але тут грюкнули двері й в кімнату влетів радісний Соломатін. Влетів, кинувся до мене з поцілунком…Загальмував, зустрівшись з моїми ошелешеними очима. Кілька разів розгублено моргнув й опустився біля мене навколішки.