Глава 28

  І у всіх пар рано чи пізно наступає момент знайомства з батьками. Моя родина не полінилась й вся дружно приїхала до мене в гості. Ідею познайомитись з родиною Соломатін зустрів, скажімо так, прохолодно, але приречено. Й тільки, коли вже приїхав на саму вечерю, по його чорних колах перед очима й смиканому вигляді я зрозуміла на скільки ж він нервує.

- І що тебе так лякає в знайомстві з моїми батьками? - поцікавилася я.

- Якби в мене була дочка, я б ніколи її не віддав такому придуркові,  – все-таки сказав він.

Нервовий смішок погасити не вдалося.

- Дім, я дуже люблю свою родину. Моя родина любить мене, але вони не втручаються в моє життя. І я люблю тебе, – спробувала я його розрадити.

Він гулко ковтнув й тяжко видихнув. Видно, вспокоїти мені його не вдалося. 

- Ти сьогодні дуже гарна, – прошепотів він й поцілував мене у скроню.

- Дякую! А ти дуже напружений. Все буде добре. Повір мені. Скажу тобі по секрету, мої батьки сильно мріють про зятя. Й бодай ти на їхніх очах перетворився б на Шрека, чи відростив копитця з рильцем, вони все одно тебе б прийняли. Може навіть не сильно й здивувалися. Вони якось переконані, що саме цінне в людині - це те, що всередині, а не оболонка.

- А якщо я їм не сподобаюсь? - набурмосено глянув він на мене.

- Соломатін, я обожнюю твій аналітичний розум й твоє вміння прораховувати усі варіанти наперед. Якщо тобі стане краще, то подивімося, що буде…Ой! Певно, тобі доведеться витратити трішки більше часу, щоб замилувати мою рідню. Я буду з тобою. І так, тобі доведеться якось контактувати з моєю ріднею. З форматом ми вже якось визначимося. Але, якщо от ніяким боком в тебе не вийде мати з моєю родиною хоч якісь відносини й тобі страшенно захочеться переїхати від них щонайдалі, аж на Марс, то ми щось придумаємо. Давай ми спробуємо, а далі побачимо.

- Угумс, - видихнув він.

- Тоді пішли знайомитись, –  потягнула його за собою.

  Моя родина була уже за столом. Й під дружній галас, щось жваво обговорювала. Звичайно, вони замовчали, коли ми зайшли. Коротке знайомство й ми сіли до столу. Соломатіна посадили напроти мене, поряд нього сіла мама й тато, а поряд мене бабуся. Всі були трохи напружені. Одна бабуся, здається, отримувала від усього задоволення. Але навіть й вона, через певний час, нахилилась до мене і прошепотіла: «А що з твоїм хлопцем?» 

 Перевела погляд на Дмитра. Соломатін сидів, наче лом ковтнув. Й мав такий відмороженим вираз обличчя, що вже і я наполохалася. Таке враження, що він очікує, що усі ці люди за столом, зараз вберуться в чорні мантії й принесуть його в жертву якомусь корисному демону. Й коли я вже подумала, що гірше бути вже не може. То тут батько напосів на нього з запитанням. А Соломатін все більше йшов у глуху оборону. Тобто у нього з’явився той такий зверхній погляд, холодна відчуженість, стигла байдужість. А батько пильно за ним стежачи, продовжував сипати на нього питаннями. Я  зітхнула й нагнулась до бабусі.

- Він переляканий до смерті. Це у нього захисна реакція організму така. Його теща була вкрай хворою жіночкою. Й то зовсім  не художнє перебільшення. А тато його, видно, зараз доконає.

- Не доконає, - підморгнула мені бабуся.

- Василечку! – бабуся лагідно всміхнулась моєму батькові.

Й того злегка перекосило. Характер у бабусі ще той «мед».

- А ти вже й забув, як прийшов до мене знайомитись? –  єхидно так, запитала вона.

Батько трагічно поморщився.

 - Наречений перенервував й втратив свідомість прямо за столом…

Й бабуся радісно й щедро поділилася оцими сімейними історіями сповненими усілякими незручними моментами й ситуаціями.

  Щось мені здалося, що після почутих історій, Соломатін зблід ще більше. Але бабуся відвела увагу від Дмитра. Щоправда, дісталось батькові, аж доки мама не розсміялась й не врятувала його. Н-да, вечеря вдалася. Але гості трохи посміявшись й собі активніше загомоніли про буденні справи. Уже і я спокійно на те видихнула. Солодкому столу я раділа, як ніколи. Все, можна було вважати, що вечерю ми пережили.

  Мама взялася допомогти мені прибрати зі столу й ми з нею пішли на кухню, а чоловіки залишились в залі.

- Пам’ятаю, як я почувалась, коли знайомила з батьками Василя. Незручно не те слово. А твій батько ще й щось відповідав невгаразд, а у мами ставав все холодніший й холодніший вигляд.

- Ага! Бабуся таки майстерно уміє поглядом заморожувати.

- Татко твій схоже теж перенервував, - усміхнулася мама.

- Це мило. Але ж я давно вже не маленька дівчинка, - зітхнула я.

- Для нас ти завжди будеш нашою донечкою й ми будемо про тебе хвилюватись, пишатись твоїми досягненнями й мріяти про онуків.

- Здається, що по тому, як тато вів допит, то до внуків там може бути дуже далеко…

- Дай йому час. Й все буде добре,  - зітхнула мама.

- Пішли повертатись, поки Дімка не вирішив, що я його покинула, а сама втекла через вікно у кухні.

- А що може?

- Уява знаєш, яка у нього буйна.