Глава 23

Дмитро Олексійович зателефонував на другий день, але перелякавшись щось почути до чого моя нервова система не була готова, я обережно з ним поговорила на виключно робочі моменти та виробничі процеси. Положивши телефон я з явним полегшенням видихнула. За Соломатіним подзвонив Женька, відчувають вони один одного чи що, й сходу заявив, що йому зі потрібно поговорити й він уже біля мого будинку. І я пішла відкривати двері. Женька життєрадісно посміхнувся й вручив мені цукерки.

- Маєш кращий вигляд.

- Чай чи каву? – проявила я свої кращі навички гостинності.

- Давай каву.

Й Женька вмостився за стіл. А я зайнялась кавою.

- І що в тебе сталося?

Все ж таки довелось поцікавитись, а то найкращий друг дитинства й золота мрія моєї юності,  якось не поспішав поговорити, а  його прямо таки з середини розривало.

- Ганна, ти не сердься, будь ласка, - трохи так здалеку розпочав він.

- Женька ти мене давно знаєш, тому здогадуєшся, як тяжко, сказавши урагану вщухни - цього від нього чекати.

- Та, так! – тяжко зітхнув Женька. – Розумієш, така справа. Я вчора зустрічався з твоїм олігархом.

- Він не мій олігарх, – терпеливо поправила я.

- Угу! Так от з НЕ твоїм олігархом…Сталось, видно, якесь непорозуміння.

- Женя, переходь до справи. Терпіння - це зброя, але іноді хочеться, щоб вона була вогнепальна.

- Коротше… Добре… - він пригладив своє волосся й видихнув. -  Вчора він зачитав ціле досьє на мене. Він, здається, знає про мене більше ніж я сам. Й навіть про Оксану мені розповів.

- О! А Оксану, це ту з якою ти хочеш одружитись?

-Ага! І от він мене попередив, що знає про неї й не дозволить мені лізти у твоє життя. Таким переконливим був. Здається, він тебе страшно ревнує. Вибач!

- А вибач за що?

- Ну, що я начебто привід дав. Ти ж нічого не розповідала про свого олігарха,- з досадою буркнув він. 

У мене напевне з’явився недобрий вираз обличчя, бо Женька щось знову кинувся вибачатись.

- Вибач! Не хотів створювати тобі проблеми.

- Женька помовч, будь ласка, а? З’їж краще цукерку. Можу тобі банальних котлет дати. Хочеш?

- Ти ж не злишся на мене? – якось невпевнено запитав він.

- Ні! Я злюсь на декого іншого. – проскрипіла я зубами.

- Він усе не так зрозумів.

- Так? Байдуже, що він там зрозумів чи не зрозумів, це вже просто виходить за будь-які рамки.

- Ганно, може ти просто… - промуркотів він щось під ніс.

- Пий каву й бажано мовчки.  – перебила я його.

- А ти, що збираєшся робити?

- Планую залізти в ванну, а після того почитати чудовий збірник «Готелі світу». А потім перейду ще до  повістей О. Генрі.

- Я серйозно! – осудливо глянув на мене Женька.

- І я серйозно. Я на лікарняному. Я їм, сплю й нічого не роблю. І скажу тобі по секрету, це просто божественний стан.

- Але…я ж тебе знаю…

- Женя, я навіть саму себе не знаю. – згадуючи себе останнім часом, сумно зітхнула я.

- А знаєш, ти змінилась.

- І в чому ж?

- В тобі з’явилось щось таке…жіночне, коли тебе бачиш, то просто не можна відвести очей.

- А раніше, що в мені було?

- Не знаю як пояснити, раніше ти була де завгодно, але тільки не зі мною, а тепер ти дивишся й прямо до кісток пробирає.

- Жень, а ти таки добре себе почуваєш?

- Знущаєшся? - обурився він.

- Ні! –  заперечливо похитала головою. – Я тебе лобурем пам’ятала, а ти нині серйозна, молода людина, котра думає про створення сім’ї. Й котра мені не так давно розповідала, що сенс життя у коханні. Розумієш! Й ти змінився. Ти раніше на гітарі грав та пісні горланив й щиро вважав, що сьогодні ця, а завтра інша, це чудове різноманіття, можливість спробувати більшого. Тепер у тебе інші цінності, які уже не вимірюються кількістю жінок й випитого спиртного. Тепер ти вже можеш зрозуміти ту нудну дівчинку, яку гризла грані науки ночами й займалась своєю роботою до метеликів в очах.

- Що я можу сказати…

- Нічого, ти не можеш сказати. Все так, як є і як повинно бути. Ти зустрів ту жінку й прийшов час змін. В цьому й полягає чарівність нашого життя. А мене ти просто ніколи не любив, певно, як і я тебе. Ми просто росли разом…  спрацювали звичка й гормони.

- Це неправда. Я просто ніколи не почувався, що потрібен тобі, що вартий тебе. І я тебе любив з класу 8-го любив. Хуліган та двієчник й сильна, незалежна, розумна принцеса. Ти для мене була просто недосяжною зіркою.

- А мені шалено імпонувала твоя безтурботність, готовність переступити межу, твоє хуліганство. І я думала, що просто тобі не цікава.

- Ти ненормальна так? Де твої очі жінко?