З Женькою ми зустрілися в ресторані Дмитра Олексійовича. Все-таки я за ним скучила. За його відкритістю, енергійністю й гумором. Я насолоджувалася його невимушеністю й веселощами. Взяла навіть келих вина собі. Женька з ентузіазмом розповідав робочі смішні історії, а я просто насолоджувалась зміною декорацій. Це було потрібно. А то під завалом проблем я вже лісу не бачила.
- Чому ти п’єш на роботі? – пролунав над моєю головою голос Соломатіна.
Він стояв злий й свердлив мене поглядом. Від такої несподіванки, я якось розгубилась й навіть не змогла нічого сказати.
- Я. Запитую. Чому ти п’єш? – зіщулив погляд Дмитро Олексійович. - Як з такою людиною можна працювати? У нас серйозна робота. А не бордель. Ми тут працюємо. Й від керівного складу я чекаю відповідної поведінки.
Відчитував він мене на очах у всіх. Відчуття люті й приниження заповнювали мене вщент.
- Дмитро Олексійович! Ми можемо поговорити у кабінеті, – прошипіла я у відповідь.
- У мене немає часу на розмови, – рявкнув він. - Тим більше, що ти п’яна, – несло його далі.
Я піднялася з-за столу. Й міцно стиснувши щелепи пішла в кабінет. Злість дерла мене на шматки. Подих зривало від обурення. Сліпа лють гуляла кров’ю. Пекуча образа бенкетувала.
Зайшовши в кабінет я навіть змусила себе зачекати, поки Соломатін закриє двері. Тільки потім я повернулась до нього, сказати, що я більше так не можу, але перед очима у мене все попливло. Й все стало темно.
- Ну, що повернулись? – наді мною була схилена жінка в білому халаті. – Сядете? - турботливо запитала вона.
Кивнула. Я сіла. Оглянулась. Соломатін блідий, як смерть підвівся з колін. В голові моїй шуміло.
- Зараз ми у швидку й в лікарню. Ганно Василівно, давайте я допоможу вам піднятися, – промовила жіночка.
- Я сам.
Відсторонив її Соломатін. Піднявши мене з підлоги й поніс до швидкої.
- З тобою все буде добре, – шепотів він.
У швидкій він сидів поряд зі мною, міцно тримаючи мене за руку. Я спробувала відсунутись від нього, але він тільки сильніше мене притиснув. Й до лікарні я сиділа спокійно, намагаючись різких рухів не робити. З машини, Соломатін виніс мене на руках до приймальні. Гаркнув до медсестри стосовно того де лікар. Лікарем виявився ще досить молодий чоловік.
- Доброго дня! Мене звати Владислав Сергійович, я ваш лікар, – представився він.
- Вона втратила свідомість. Що з нею?
Не знаю, як лікарю, а мені від погляду Соломатіна хотілося удавитись й кудись розчинитися.
- Ви родич?
- Ні! Ми разом працюємо. Яке це має значення? - огризнувся Соломатін.
- Тоді зачекайте, будь ласка, у коридорі.
А нерви у лікаря міцні. Він тільки голосно ковтнув, але все ж настояв на своєму. Й Соломатін вийшов. Лікар тільки полегшено видихнув.
- Розповідайте, що сталося? – запитав лікар.
Візуально оглянув мене й дістав тонометр.
- Я здається перехвилювалась.
- Була причина?
- Ага!
- У вас тиск дуже низький. 80 на 40. Який робочий тиск? – поцікавився лікар швиденько помірявши мені тиск.
- 120 на 60, або 110 на 60 по-різному.
- Зрозуміло! Ще й бліді ви трохи, видно гемоглобін впав. Тоді зробимо так, нічого страшного я не бачу. Уколи, що підвищують тиск я пропишу, вони дадуть ще й живлення мозку. Й заодно заспокійливі. На сьогодні вас залишу у лікарні. Аналізи поздаєте. Й ми за вами поспостерігаємо. Так. Під дверима уже зібралася ціла група вашої підтримки. Й цей «душевний» чоловік, який з вами працює. І…
- Владислав Сергійович, я зараз нікого не хочу бачити, - перебила я його.
- Ясненько. Я вас відправлю на лікарняний. Нормально буде?
- Можете неділі на дві? - запитала я.
- Можу, – посміхнувся він. – Й відправлю групу підтримки додому.
- Буду дуже вдячна.
- Домовились Ганна. Тільки ви не нервуйте.
- Тоді ще одне. Аналізи я зроблю, але як тільки ви відправите команду підтримки, я теж поїду додому, – тепер вже я дивилась на нього, поглядом «Соломатін лайт».
- Слухайте, я все ж таки лікар.
- А я людина, яка зробила дорогу до лікарні й купила оте чудове діагностичне обладнання.
- Переконали, - хмикнув він.
Не знаю, якими правдами й не правдами, але йому вдалося відправити Соломатіна з лікарні. Його, я зараз точно не готова була бачити. Від уколів мене хилило в сон. В голові було марево й всі емоції сприймалися якось відсторонено. Хороші такі видно ліки.
З лікарні мене забрав Іван й відвіз додому. В стані заведеного робота я прийняла ванну й завалилась спати.
Мені снився сон. Я втрачала й втрачала близьку мені людину… обличчя якої я не бачила й дзвін… постійний дзвін. Підхопилась. Моє серце калатало. Глянула на годинник. 8 година. Майнула думка, що я проспала. Й потім зрозуміла, що дзвонять у двері. Мною ще хитало. З трудом я натягла халата, додибала до дверей й відкрила їх.
#1413 в Любовні романи
#340 в Короткий любовний роман
#418 в Жіночий роман
кохання та пригоди, сильні особистості, від незнайомців до закоханих
Відредаговано: 25.02.2021