Глава 21

З Женькою ми зустрілися в ресторані Дмитра Олексійовича. Все-таки я за ним скучила. За його відкритістю, енергійністю й гумором. Я насолоджувалася його невимушеністю й веселощами. Взяла навіть келих вина собі. Женька з ентузіазмом розповідав робочі смішні історії, а я просто насолоджувалась зміною декорацій. Це було потрібно. А то під завалом проблем я вже лісу не бачила.

- Чому ти п’єш на роботі? – пролунав над моєю головою голос Соломатіна.

Він стояв злий й свердлив мене поглядом.  Від такої несподіванки, я якось розгубилась й навіть не змогла нічого сказати.

 - Я. Запитую. Чому ти п’єш? – зіщулив погляд Дмитро Олексійович. -  Як з такою людиною можна працювати?  У нас серйозна робота. А не бордель. Ми тут працюємо. Й від керівного складу я чекаю відповідної поведінки.

Відчитував він мене на очах у всіх. Відчуття люті й приниження заповнювали мене вщент.

- Дмитро Олексійович! Ми можемо поговорити у кабінеті, – прошипіла я у відповідь.

- У мене немає часу на розмови, – рявкнув він. - Тим більше, що ти п’яна, – несло його далі.

Я піднялася з-за столу. Й міцно стиснувши щелепи пішла в кабінет. Злість дерла мене на шматки. Подих зривало від обурення. Сліпа лють гуляла кров’ю. Пекуча образа бенкетувала.

  Зайшовши в кабінет я навіть змусила себе зачекати, поки Соломатін закриє двері. Тільки потім я повернулась до нього, сказати, що я більше так не можу, але перед очима у мене все попливло. Й все стало темно.

- Ну, що повернулись? – наді мною була схилена жінка в білому халаті. – Сядете?  - турботливо запитала вона.

Кивнула. Я сіла. Оглянулась. Соломатін блідий, як смерть підвівся з колін. В голові моїй шуміло.

- Зараз ми у швидку й в лікарню. Ганно Василівно, давайте я допоможу вам піднятися, – промовила жіночка.

- Я сам.

Відсторонив її Соломатін. Піднявши мене з підлоги й поніс до швидкої.

- З тобою все буде добре, – шепотів він.

У швидкій він сидів поряд зі мною, міцно тримаючи мене за руку. Я спробувала відсунутись від нього, але він тільки сильніше мене притиснув. Й до лікарні я сиділа спокійно, намагаючись різких рухів не робити. З машини, Соломатін виніс мене на руках до приймальні. Гаркнув до медсестри стосовно того де лікар. Лікарем виявився ще досить молодий чоловік.

- Доброго дня! Мене звати Владислав Сергійович, я ваш лікар, – представився він.

- Вона втратила свідомість. Що з нею?

Не знаю, як лікарю, а мені від погляду Соломатіна хотілося удавитись й кудись розчинитися.  

- Ви родич?

- Ні! Ми разом працюємо. Яке це має значення? - огризнувся Соломатін.

- Тоді зачекайте, будь ласка, у коридорі.

А нерви у лікаря міцні. Він тільки голосно ковтнув, але все ж настояв на своєму. Й Соломатін вийшов. Лікар тільки полегшено видихнув.

- Розповідайте, що сталося? – запитав лікар.

Візуально оглянув мене й дістав тонометр.

- Я здається перехвилювалась.

- Була причина?

- Ага!

- У вас тиск дуже низький. 80 на 40. Який робочий тиск? – поцікавився лікар швиденько помірявши мені тиск.

- 120 на 60, або 110 на 60 по-різному.

- Зрозуміло! Ще й бліді ви трохи, видно гемоглобін впав. Тоді зробимо так, нічого страшного я не бачу. Уколи, що підвищують тиск я пропишу, вони дадуть ще й живлення мозку. Й заодно заспокійливі. На сьогодні вас залишу у лікарні. Аналізи поздаєте. Й ми за вами поспостерігаємо. Так. Під дверима уже зібралася ціла група вашої підтримки. Й цей «душевний» чоловік, який з вами працює. І…

- Владислав Сергійович, я зараз нікого не хочу бачити, - перебила я його.

- Ясненько. Я вас відправлю на лікарняний. Нормально буде?

- Можете неділі на дві? - запитала я.

- Можу, – посміхнувся він. – Й відправлю групу підтримки додому.

- Буду дуже вдячна.

- Домовились Ганна. Тільки ви не нервуйте.

- Тоді ще одне. Аналізи я зроблю, але як тільки ви відправите команду підтримки, я теж поїду додому, – тепер вже я дивилась на нього, поглядом «Соломатін лайт».

- Слухайте, я все ж таки лікар.

- А я людина, яка зробила дорогу до лікарні й купила оте чудове діагностичне обладнання.

- Переконали, - хмикнув він.

    Не знаю, якими правдами й не правдами, але йому вдалося відправити Соломатіна з лікарні. Його, я зараз точно не готова була бачити. Від уколів мене хилило в сон. В голові було марево й всі емоції сприймалися якось відсторонено. Хороші такі видно ліки. 

   З лікарні мене забрав Іван й відвіз додому. В стані заведеного робота я прийняла ванну й завалилась спати.

  Мені снився сон. Я втрачала й втрачала близьку мені людину… обличчя якої я не бачила й дзвін… постійний дзвін. Підхопилась. Моє серце калатало. Глянула на годинник. 8 година. Майнула думка, що я проспала. Й потім зрозуміла, що дзвонять у двері. Мною ще хитало. З трудом я натягла халата, додибала до дверей й відкрила їх.