Глава 18

 Дружба – це найбільший дарунок у світі. Після повернення Соломатін, наступні два тижні ми ним дружили. За три дні я дійшла стану внутрішньої рівноваги й викреслила Соломатіна з пам’яті, як коханця. Й це в мене майже вийшло. Залізний самоконтроль, непохитна воля й навіть в його присутності стало легше жити.

  Ми проводили багато часу разом, розмовляли на різні теми, доходили порозуміння у поглядах на вирішення певних питань, пили каву й працювали. Він був вимогливий, ставив амбітні цілі й обсяги роботи росли, як на дріжджах.  Й в мене з’являлася думка, що результативніше й напруженіше уже працювати не можна, Соломатін відкривав нові вершини.

Я усміхнулася спогадам. Поставила машину. Й не встигла вийти, як до мене підбіг охоронець.

- Ганно Василівно, там з Дмитром Олексійовичем скандалить якась жінка.

- Чому з ним? – нічого не зрозуміла я. – Де адміністратор?

- Він їх знає, – прошепотів охоронець.

- Що ще за дурня? – пробурмотіла я й пішла до готелю.

  Та не встигла зайти в хол, як до мене долинули несамовиті крики. Зграйка, особливо цікавих до чужих пристрастей, відпочивальників милувалася дармовим видовищем. Пішла на крик до кабінету. Статна жінка з перекошеним від люті обличчям волала на Соломатіна.

- Ти її вбив!!! Ти! І. Це. Тобі. Зійшло з рук. Та я тобі це так не залишу,  – перейшла вона на ультразвук.

 І щось таке, що було важко розчути, бо пані, аж захлиналась від отрути. Поряд з пані стояв трохи зігнутий чоловік, якому явно було ніяково й Соломатіна. Незворушний Дмитро Олексійович стояв з рішучістю в очах й міцно стиснутими губами, як перед своїм останні боєм.

- Іван! – рявкнула я так, що зуміла привернути увагу усіх до себе.

Начальник охорони матеріалізувався біля мене.

- Проведи пані звідси, – холодно й чітко віддала я розпорядження.

Тут дана пані й до мене повернулась.

- Ти! – і вона тикнула на мене пальцем. – Ти…- видно повітря їх не вистачало – Курва, спиш з вбивцею та думаєш Господь вас простить. Тобі добре? А мою дитину, цей звір, звів зі світу.

- Досить! – прошипіла я. – Що за балаган? –  виплюнула я слова.

Пані кинулась до мене. Іван таки зумів справитись з собою й вийшов навперейми пані. Слина летіла з рота пані, коли вона обзивала мене й кляла.

- Горіти вам в пеклі обом! Будь ти проклята! Не смій мене чіпати… – це вона вже кричала Іванові.

- Отже, так! Якщо ви в цю ж мить не вгамуєтесь й спокійно не покинете готель, я вас звідси, на привселюдну радість, з поліцією виведу. Зрозуміло?

- Не смій мені погрожувати, погань ти така. Ти…ти…- від її подальшої палкої промови у половину присутніх вуха скрутилися в трубочку й на щоках загорілася пожежа.

Навіть я не очікувала від такої хирлявенької панночки такого багатого словникового запасу.

- Іван виведи їх негайно, – прошипіла я.

Й  на мить запанувала тиша. Мовчазний чоловік підійшов до пані, взяв її під руку, але вона й  нього всіляким недрукованими словами обзивала, але він вперто вів її за собою. Іван пішов слідом за колоритною парочкою. Крики пані продовжували гулко лунати з холу готелю. На Соломатіна було страшно дивитись. Підійшла до нього, обережно взяла за руку й потягла за собою в кабінет. Пішов. Я пройшла до бару та налила йому коньяк.

- Пий! – простягла йому склянку.

Він не зробив ніякої спроби взяти склянку. Я взяла його за руку й посадила на диван.

- Дім, бери склянку й пий. Все буде добре! –  з жалістю поглядаючи на нього, спокійно проговорила я.

Склянку він взяв.

- Вона сказала правду, – сказав й випив.

- Ну не знаю. Я може й не дуже хороша людина, але щоб сучка і…

- Я вбив її доньку.

Отак, як поставив крапку, однією фразою пояснив він все. Я сіла біля нього не знаючи, що зробити й що сказати, щоб не стало ще гірше.

- Дмитре, я знаю, що твоя дружина закінчила життя самогубством.

- Ти нічого не знаєш, – заволав він, я здригнулась від несподіванки. – Це моя вина. – додав  спокійніше.

- Соломатін, якщо тобі й далі хочеться ятрити душу, то можеш наздогнати оту люб’язну жінку, вона це робить більш професійно, – зло відповіла я йому. – Захотілось взяти провину за весь світ?  В чому твоя вина?

- Я з нею одружився. Я видно не створений для сім’ї. Я хотів її. Вона була така молода й вродлива. Я тішився, а їй зі мною було погано. Я її знайшов у ванній… у воді червоній від крові.

- Мені жаль.

- Я хочу залишитись один, – прохрипів він.

- Діма…

- Я сказав залиш мене, – рявкнув він.

І я вийшла. Мої руки ледь тремтіли. Холера, ніякої нервової системи так не вистачить. Зробила глибокий вдих, видих й пішла до ресторану.

- Іванко, зроби мені, будь ласка, зеленого чаю,  – попросила я.