Мені терміново був необхідний перепочинок від самої себе та Соломатіна. Та не всі мрії збуваються. Це начебто ясно. Й так іноді буває. Після повернення зі Львова я стиха пошипівши, але ще тижні два змушена була бути на роботі, лише потім зірочка засяяла й для мене. Й з посиланням на особисті справи, я взяла чотири дні вихідних.
Півдня свого такого бажаного вихідного я провела в стилі ла-ла-ла, тобто прибраЛа, попраЛа й на разі я готуваЛа. Сьогодні в мене була форель. Обмежилась банальним посолити, кинути приправу й в духовку. Запах риби, що смажиться повільно виповзав з кухні й тягнувся вже по всьому домові.
Дзвінок у двері відірвав мене від салату, над яким я саме чаклувала.
- А казала, що буде пізно, – перекривила я Ярославу й широко відкрила двері.
На порозі стояв Дмитро Олексійович з паперами в руках. Його погляд опустився на фартух.
- Ви вмієте готувати? – це було перше, що він сказав.
- Досконалості немає меж, – знизала я плечима. - Загалом, якщо життя змусить, то я й літак зуміла б водити.
Ще трохи я перебувала в ступорі від його присутності в моєму домі.
- Привіт! Я хотів би дещо переглянути. Це важливо! – зауважив він.
Я посторонилась запрошуючи його зайти. Він з цікавістю розглядав мій дім.
- Ніяк не можу зрозуміти стиль.
- Стиль називається мені так зручно й комфортно, - буркнула я.
Чомусь відчуваючи незручність від його присутності в моїх свята святих.
- Своєрідно, але цікаво, – завзято розглядав він усе довкола.
Я зняла фартух.
- Чай будете? - запропонувала я.
- Краще те, що так смачно пахне, - ошелешив він мене. - Ви чекаєте гостей? - його верхня губа потягнулася вгору і його обличчя набуло якогось хижого виразу.
- Так.
- Чоловіка?
- Подругу, – зітхнула я на його допитливість.
Й зайнялася сервірування столу.
- А вина у вас часом немає? – сама невинність в його очах.
Дістала келихи й вино.
- Ганна Василівна, а ви смачно готуєте, - прожувавши, похвалив він моє куховарство.
- Дякую!
Я все ще перебувала в якомусь відчуття паралельної реальності й той факт, що він сидить у мене на кухні й спокійно наминає вечерю дещо бентежив. Але вина я йому налила. Він з задоволенням випив пів келиха одним ковтком, а я в ньому запідозрила прихованого алкоголіка. Дмитро Олексійович я явною насолодою уплітав рибу, навіть присунув до себе салат з хлібом. Ще встиг похвалити хліб, гарнір й салат. Напевне, я зараз своєю розгубленістю нагадувала сову, яку в полудень нахабно витягли з її дупла й тепер вона крутить головою та лупає очима.
- Де ви навчилися так смачно готувати? - досить комфортно розвалившись на стільці запитав Соломатін.
- Плуталась під ногами у шеф-кухаря. Моя подружка полюбляє смачні страви, але готувати їй ніколи. Й готує вона так собі… Я ж її люблю, тож доводиться радувати людину. Ще до мене полюбляє, досить часто, приїздити моя сім’я і їх теж доводиться годувати.
- А у вас велика сім’я? - проявив він просто неабиякий інтерес до мене й моєї сім’ї.
- Двоє братів, мама, тато, дідусь, бабуся, тітонька й двоюрідні брати. А у вас?
- А я був один у батьків й дуже заздрив тим у кого буди брати та сестри.
- А батьки?
- Мої батьки померли, – плоско й безвиразно сказав він.
- О! Пробачте.
- Мені було 15 років, спочатку померла мама, а через три роки батько.
- А з ким ви жили?
- Сам.
- А інші родичі?
- Мій батько був з дитячого будинку, а мама одна в сім’ї.
- Я навіть не уявляю, як вам. Довкола мене завжди багато рідні.
- І це чудово, – погодився він.
- Чай? Є смачні булочки. – запропонувала я.
Він дивно глянув й кивнув.
- Я вас пригощу трав’яним. Баба Явдоха запевняє, що від нього стає легко жити.
- Я хотів поговорити, – тяжко зітхнув Дмитро Олексійович, коли я біля нього поставила чай з запашною випічкою.
- Так, я пам’ятаю, переглянути документи.
- Ні! Не тільки, – він глибоко вдихнув, як перед стрибком з висоти. – Я хочу знати, що відбувається? Я вас чимось образив? - витріщився на мене.
А я, як у пекло ступила. Буде гірше, але інше.
- Ні! – похитала я головою.
- Зі Львова ви уникаєте мене. Ще трохи й розпочнете шарахатись й хреститись, як та ваша Баба Явдоха, – він скривився. – То що?
- Я попросила у вас чотири дні вихідних…
- Ви хочете покинути мене? Я хочу знати? Я маю право знати на що мені розраховувати? Чому ви ігноруєте мене, а потім з якоїсь міфічної причини заявляєте, що вам потрібні вихідні? Що відбувається? – його погляд ні на мить не відпускав мене й в ньому був цілий букет емоцій.
#1873 в Любовні романи
#421 в Короткий любовний роман
#543 в Жіночий роман
кохання та пригоди, сильні особистості, від незнайомців до закоханих
Відредаговано: 25.02.2021