Глава 11

  Вихідні відзначались чудовою погодою й припливом охочих відпочити. На високогір’ях  ще лежав сніг, а вже на низовині достигали перші овочі. Ніколи не забуду,  яка я була зачарована, вперше таке побачивши. Я обожнюю цю можливість за один день побувати в різних кліматичних зонах. Й цей запах, коли гори змішуються з хмарами й пахне свіжістю… Я тут живу вже десять років, але все одно звикнутись не можу. Я чую річку, гори, відгул долини й ніяк не можу намилуватись усім  цим багатством природи.

- Ганно Василівно, здається свято вдалось.

 Поряд мене стояла наш маркетолог, тендітна білявка Оксана.

- Було просто неймовірно. Гості вражені й задоволені. Ви дуже добре попрацювали Оксано.

- Дякую! – вона злегка зашарілась. – А знаєте я тут подумала…

Й почала вона викладати свою думку. Я слухала її ідею, дівчинка дійсно мала хист й жагу до творчості.

- Що ви думаєте?

- Думаю, що ми ще трішечки підкоригуємо, – я показала на пальцях це трішечки. – І у нас буде новий проєкт, – посміхнулася я до неї.

  Я брала на практику студентів. Їздила по навчальних закладах й домовлялась з ректорами про проведення практики у нашому готелі студентів. Найбільш охочих я залишала в себе на роботі. Їхня молодість, ентузіазм та ідеї були заразними й ми розвились разом. З моєї сторони вони отримували досвід й можливість кар’єрного росту, а я від них ловила енергетичного підпитку та шалених планів. Чого тільки вартий тогорічний фестиваль. Ідеї, вони дорого коштують.

 Додому я повернулась з відчуттям вичавленого лимона. Від свого зображення в дзеркалі, я скривилась. Досить висока, струнка, тільки волосся вже сиве й фарбоване в рудий  колір. Перукар був свято переконаний, що то саме мій колір. Втомлений вигляд, особливо підкреслював зморшки навколо очей. Моїх таких яскравих та виразних очей насиченого зеленого кольору. Той колір очей в нашій сім’ї передається в спадок від матері до доньки. Коли ми збирались разом це відразу впадало у вічі.

   Кинула куртку й пройшла на кухню та поставила чайник. Залізла в душ, усе як завжди, тільки голова забита думками про Дмитра Олексійовича. Струмені теплої води, здається, трішки зняли втому й загорнувшись в халат я перебралась на кухню, чай пити. Ідеалістичну картину мирного вечора зіпсував телефонний дзвінок. Ліниво потягнулась й глянула на дисплей. Зі мною хотіла поговорити Ярослава, яка від наміченої цілі так просто не здається. Зітхнула й взяла телефон.

- Ти не хочеш зі мною поговорити, мені це не подобається.

- Я п’ю чай й тішусь спокоєм. А не будую планів барбоса, стосовно твоєї персони.

- Плану… якого барбоса?

- Та Барбаросса…- тяжко зітхнула я - Хоча план барбоса мені теж подобається: поїв, поспав, погавкав й за хвостом поганявся.

- Ага! Щось тебе заносить... – хмикнула вона й тут же стала серйозна. – Як ти рідна?

- Чудово! Працюю, як перша коняка на селі. На травневі свята все було, навіть, краще ніж я очікувала.

- Щось мене у твоєму голосі лякає.

- Просто втомилась. Спати страшенно хочу.

- Ти нестерпна. Тобі це казали? Я тут може просто рвуся подругу рятувати, а вона в сон зібралась драпати.

- Давай, завтра ти будеш мене рятувати, а сьогодні я буду спати.

- Іди вже спи, нещастя ти моє.

- А що в тебе? - поцікавилася я.

- Все  нудно й добре. На тебе сподівалась, що ти мені зможеш щось розповісти веселенького.

- В мене немає жодної веселенької теми на думці.

- Що Соломатін? - не здалася Яруся.

- Повернувся.

- Нуда! Як цікаво. І що?

- І ще нічого. Іди Дениса катуй нападом турботи.

- Зла ти. Може моя душа бажає подробиць твоїх халеп.

- Я тебе теж люблю!!!

- Гарно відмазалась.

Але тільки я положила голову на подушку й закрила очі, то враз зрозуміла, що не спиться. Думки повертались до Дмитра Олексійовича. Картина моїх почуттів ніяк не складалась. Він був цікавий мені. Що більше я про нього дізнавалась, то  більше мені відкривалися грані його характеру. За ним було захопливо спостерігати. Мене вабила та кипуча енергія, що в ньому жила, нестандартне мислення, оригінальні рішення й нестримна жага діяльності. Але любити??? Я ж не можу його любити, сама про це не підозрюючи?

  Взагалі, любов - це світле відчуття, яке окриляє, надихає й штовхає на подвиги. Я ж зараз злегка перелякана, сумна, розбалансована, збита з пантелику й до краю наповнена сумнівами. Але нічого, я подумаю про це іншим разом. Бо такі думки проти ночі нікуди не заводять.