Глава 7

Традиційно п’ятницями зустрічаюсь з Ярославою. Зависаємо у мене на кухні й п’ємо вино.

- Відчуваю, що скоро зіп’юся, – поскаржилась вона.

- Ти робиш добру справу. Рятуєш залишки моїх нервових клітин. П’ять робочих днів з Соломатіним і в мене починають просинатись поперемінне бажання, то самій удавитись, то його удавити, а потім оживити та ще раз удавити.

- А що спорт не допомагає? – ліниво вибираючи вишеньку у струдлі запитала вона.

- Та, чого ж не допомагає, сплю я добре де б мене не положили. Я навіть зрозуміла, навіщо я йому потрібна.

- І?

- Йому місцеві бойкот вчинили. Перший раз бачу, щоб так всі за одного й один за всіх. Страшна то сила,  народ, об’єднаний однією образою. Соломатін зі своєю командою молодих й зубастих нахрапом усе беруть. Як по канону: «Прийшов, побачив, переміг». А тут прийшли, оторопіли від побаченого й тихо в місцевій трясовині пішли на дно. До того ж як казав їхній юрист, з точки зору закону… у них так й нічого не вийшло. Ну в розумінні все по букві закону й робиться. Потрібно якусь довідку, будь ласка, в останній день, щоб законно було й видадуть, ні днем раніше.

   Ярослава уже давилась зі сміху.

- Одного не розумію, як у нього це виходить? Він уміє підбирати людей. Уміє мотивувати так, що на подвиги тягне. Але разом з тим, демонструє таку байдужість, що хочеться відро йому на голову одягнути й гепнувши дверима піти собі далі з миром до ввічливих й толерантних людей.  Вчора була зустріч з постачальником. Я веду переговори, Соломатін збоку спостерігає з якимось хижим виразом обличчя. Уже й мені лячно стало, не те що постачальнику. Потім Соломатін поставив декілька запитань з дуже глибоким змістом, пояснив постачальнику, що той неправий, встав та пішов.

- Може постачальник погано спрацював?

- Ага! У  нас, як виявилось, усі погано працюють. Дмитро Олексійович не втомлюється про це нагадувати. Й натхнення у нього вистачає знайти для кожного щось особливо прискіпливе. Підозрюю диплом МВА він або купив, або проспав усі  ті  чудові заняття. Я з ним кожен раз наново переживаю розрив шаблонів та повернення в епоху диктатури.  Моя  психіка може теж вразлива й не готова, щоб її шпилили по почому даремно. Ніколи не піду в наймані працівники, попадеться ось такий самодур й все прощавай власна самооцінка, віра в себе й прекрасне майбутнє. А як жити далі?

- Якщо ти не можеш змінити ситуацію, зміни підхід до неї, - видала філософську тезу Яруся.

- Ярослава наливай. Від філософського підходу до ситуації, я лише змогла нагадати, що потрібно йти з нецікавого фільму, з нелюбої роботи й від людей, які тебе не цінять.

- Так, може він цінить, он грошей скільки відвалив й це тільки за щастя з тобою працювати.

- Не нагадуй. Знаєш, що найважче, коли ти починаєш з самого початку? Не здатись! Не відступити, коли в тебе ніхто не вірить й вірити в себе.  Бо саме тоді, коли в тебе майже не залишається сил й ти готовий все кинути, все й починає виходити. Я вже й забула, як це було важко. Проблеми є завжди, але на самому початку все гостріше. Гарно згадувати, коли ти на вершині успіху про те, як все починалось. Ти знаєш, а я невпевнена, що змогла б отак все розпочати спочатку.

- Ти б змогла. Заспокойся. Навіть, якби тобі довелось усе б розпочати з нуля, впевнена ти б справилась. Ти у нас сповідуєш правильну філософію: «Всі хочуть до раю, та ніхто не хоче думати».

- Ти ще нагадай про те як гартувалась сталь, - фиркнула я.

- Ні, я й сама не пам’ятаю.

- А що в тебе? Бо ми вже, здається, плаваємо разом в морі моїй проблем.

- В моєму житті, в порівнянню з твоїм, все нудно. Свого шефа самодура я люблю. У нас навпаки переживає він, а я знаходжу неприємності.

- Шкода твого шефа, - зітхнула я.

- Мені теж його шкода. А як там твоя спроба подружитись з Соломатіним?

- О, дідько! Завтра обіцяла його на озеро звозити. Це жах. Даремно я видно дружбу затіяла, непевна, що переживу її до кінця.

- Перестань маячню городити, - прошипіла Ярослава. - Візьми себе в руки. Ти доросла відповідальна жінка, а поводишся, як… серпанкова панночка. Чи по твоєму він не заслуговує дружби?

- Ти мене присоромила. Годі. Я пройнялась. Тоді припиняємо пиячити, мені ще завтра, як зірочкою потрібно сяяти.

- Люблю, коли  ти вся така розсудлива, - похвалила мене Яруся

- Я теж таке люблю. Клопоту від такого менше.

- А у твоєму Соломатіну, що зовсім немає нічого людського? - поцікавилася вона.

- Можливо щось є, але я того ще не бачила.

- Може ти погано дивилася?  - нахабно усміхнулася вона.

- Після його знищувальної харизми вже не до розкопок його прекрасної душі.

- Ми легко й швидко навішуємо ярлики. Й сприймаємо світ в чорно-білій палітрі.

- Чого ж тоді гімнюки переважають? - покосилася на неї.

- Бо темні особи мають сексуальну привабливість.

- Ой, годі. Я не готова проникати в темні кути чиєїсь свідомості, - пирхнула я.