Глава 5

   Наша наступна зустріч з Соломатіним виявилася для мене сповненою сюрпризів й відкриттів.  По-перше, з’ясувалося, що Дмитро Олексійович збирається жити в готелі й безпосередньо займатись його розвитком. Такого я не очікувала. Він мене лякав. Й перспектива, що я його весь час буду бачити натхнення не додавала. Я уявлення не мала, як себе з ним поводити. Мене морозила його манера віддавати команди не дивлячись в очі, але й від зустрічі з ним поглядом дихати легше не ставало. По-друге, виявилося, що працювати з ним -  як бігати по розпеченому вугіллі. Й  ще він просто майстер по перетворенню чужого життя в пекло.

   Через два тижні від початку моєї роботи на Соломатіна, мені терміново знадобилася моральна підтримка. Тож, ми сиділи з Ярославою у мене на кухні й старанно дезінфікували нерви добрим старим вином.  

- Ти як?

 - Як в казці братів Грім. Початок гарний, а потім якесь западло.

- Ти схудла й виглядаєш якось засмиканою.

- Дмитро Олексійович переселився в нашу глуху місцину й особисто займається готелем. Та я, коли дізналася, то мало не померла від такого щастя. Але видно у мене ще все попереду, бо я тепер, як муха в окропі. На свої готелі у мене просто не залишається фізично часу. Я взагалі вже почала таргана нагадувати.

- Чого? - подавилася Яруся вином.

- Бо їм тільки вночі на кухні, коли мене ніхто не бачить.

- А?

-  Щоранку, як я прихожу на роботу, він  уже сидить в кабінеті. В костюмі, зі стильною стрижкою, при годиннику й двічі бачила його в краватці. Потім підіймає голову: насуплені брови, морщинка на лобі, жорстка складка біля лінії роту, легка неголеність, чорні кола під очима, якась пом’ятість, неначе він ночами не спить, а всю ніч дітей малих їсть й, щоб совість не мучила, то люто бухає. Але найбільше вражає погляд й те божевілля, яке плескається десь на глибині його зіниці.

  Я повернула планшет до Ярослави й показала світлину, яку мені скинула охорона готелю.

- А нічого так… вражає…- видихнула Ярослава. – Рідна, а ти світлину вирішила зберегти, щоб від злих духів нею відганятись? - хмикнула вона.

- Дуже смішно.

- Ну мужик він не простий, то було ясно, – скривилась вона, немов би з’їла часточку лимону. – Й в тебе зовсім не виходить з ним працювати?

- Я вчора бачила, як він несамовито гилив ногами відро, яке необачно залишив будівельник. Сьогодні вранці він визвірився на мене, коли я зайшла в кабінет. Він стояв притулившись лобом до скла у вікні й почувши як відкриваються двері, почав волати щось про те якого чорта тут всі лазять, помітивши мене спинився й щось нерозбірливо пробурмотів. Позавчора довів до істерики головного бухгалтера. Довелося напувати її валер’янкою. Ще ніхто не був вартий його доброго слова. Але претензій до всіх, у нього вагон. Я раніше думала, що шеф-істеричка, то переважно жіночки, що постійно перебувають в стані підвищеного нервового напруження й час від часу зривають злість на своїх підлеглих. Він в цьому розмінні розширив мої межі. Соломатін - реальний самодур. Котрий свято впевнений, що всі довкола ідіоти й телепні. З себе він може вивести навіть святого. Я навіть не знаю чого від нього чекати наступної миті. В перший тиждень роботи з ним, мені хотілось напитись й не виходити з цього душевного стану, на другий тиждень хотілось полежати біля річки.

- Може не треба так драматизувати? – трохи невпевнено заговорила вона – Ти ж сама говорила, що немає проблем, яких не можна вирішити, є тільки неприємні рішення. Зрештою, якщо тобі  так заважають почуття працювати, то заміни їх. Познайомся з ним краще. В кожній людині є щось хороше, от й знайди те хороше в ньому.

- Сама знаю, що це все жалюгідні вибрики моїх нестабільних емоцій. Просто я його боюсь, боюсь того якогось відчаю, що він намагається контролювати й того, що буде, коли він вирветься на волю. В мене таке враження, що йому важко жити й цю бодягу з готелем він тільки для того й затіяв, щоб якось оживитися.

- Так підбадьор його, - легко порадила вона.

- Це щось начебто дражнити мішку грізлі, який прокинувся після зимової сплячки.

- Ти ж мудра жінка, керуєш великою компанією, домовляєшся з величезною кількістю людей. Ти, що не можеш всього-на-всього з одним чоловіком домовитись? Він же просто чоловік.  Людина зрештою, а не якесь потойбічне створіння.

- На демона чимось схожий.

- О, ти себе просто накручуєш. Віднесись до ситуації простіше.

- Убий мене відразу.

- Давай вимикай свою істерію. Дізнайся більше про нього й може тобі перестануть демони ввижатись, – сарказм так й сочився з губ Ярослави.

- У вовкулака більше шансів зі мною подружитись, – прошипіла я.

- Ходи обійму, - піднялася Ярослава й згребла мене в дружні обійми. - Та буде тобі побиватися. Ти ж в мене розумниця й гадаю подумавши як слід можна знайти спосіб, як цього грізлі приручити, - відсторонила мене і позаглядала мені в очі Ярослава.

- Та годі мені вже клепку вставляти, - пробурмотіла я. - Я начебто розумію все. Але від цього всього все одно отетеріти можна.