Глава 4

- А ти знаєш, які чутки ходять про твого Соломатіна? - запитала мене Ярослава.

- Ярославо, геть уявлення не маю. Й не знаю, де ти їх береш.

- А ти спробуй почитати щось в рожевій обгортці, замість «Форбс», «Все про бухгалтерський облік» й, що ти там ще такого нудного читаєш…

- Ще скажи, навіщо це мені потрібно? - задумливо глянула я на неї.

- Дізнаєшся щось про те, як це бути жінкою.

- Я чудово ідентифікую свою стать.

- Коли у тебе було останній раз побачення? – єхидно запитала Ярослава.

- Щоб піти з кимось на побачення потрібно, щоб був чоловік та було бажання з ним побачитися.

- У тебе в готелі є багато чоловіків.

- Ярослава, зупинись й не чіпай, заради усього доброго, моїх постояльців, - закотила я очі.

- Не чіпаю. Ну так от! - потерла вона лапки. -  У твого Соломатіна була безмежно кохана дружина й там трапилась якась загадкова історія. Він спочатку потрапив в аварію. Це, до речі, з того часу його обличчя прикрашають ті жахливі шрами. А згодом вона покінчила життя самогубством. Кажуть, що вона хотіла від нього піти, але він не дав їй розлучення. Й подейкують, що він її убив. Щоправда, доказів тому немає.

- Ну, й уява… - стисла я губи.

- Це не все. Соломатін майже рік не працював і у нього виникли проблеми в бізнесі. А  його партнери кинули його, – скривилась Яруся від даного визначення. - Й після тієї трагедії він запив й став зовсім ненормальним.

- І про це пишуть у твоїх журналах? - з сумнівом покосилася я на неї.

- Я сама про це пишу.

- Ага. Я ще навіть пам’ятаю часи, як ти про це ще тільки мріяла.

- Угу, мрія й реальність, як вияснилось, дещо відрізняються одна від одної. Реальність без рожевих шмарклів - досить жорстка й нечепурна річ. От, у твого Соломатіна було казкове життя. Справи вдавались, гроші рікою бігли й все виходило легко й невимушено. Він був молодим, завзятим, удачливим, багатим, одруженим на вродливій кралі, з тих, яких на публіці показують. З ногами від вух, волоссям до сідниць, вустами медовими, а очима загадковими. Вона дійсно була красунею. О! Я тобі її зараз покажу… – загорілася вона ідеєю.

Ярослава потикала на планшеті й відкрила світлину безтурботно щасливого Дмитра Олексійовича й казкової вроди білявки, з трішечки незадоволеним виразом обличчя. За ним ще одну. Соломатін явно тягнувся до дівчини, а вона, здається, сторонилася від нього. Зате Дмитра Олексійовича справді важко було впізнати. Та людина, яку я бачила тепер і та, що на світлині були мов з різних світів. Найбільше мене вразив його погляд – живий, гарячий, пристрасний. Я повела плечима.

- Бачу й тебе пройняло, – хмикнула поряд Ярослава.

- Так. Він виглядає щасливим. Небезпечним, але таким, що наче в клітці,  – пробурмотіла я.

- А тепер уяви як життя може опустити. Від нього відвернулись його друзі, у нього виникли проблеми в бізнесі й патякають, що теща звинувачує його в вбивстві дружини. За якусь мить усе змінилось.

- Не знаю, що говорять, але хватка у нього бульдога й судячи з готельного комплексу, не можу сказати, що у нього проблеми з грошима.

- Ми не про ті гроші говоримо. Й, взагалі, я дуже здивована тим, що він вирішив в глушині будувати готельний комплекс. Він же займався більш масштабними проєктами.

- Де ж ти береш стільки інформації? - зітхнула я.

- Потрібно уміти розмовляти з людьми. От ти знаєш, що про тебе говорять в бізнес колах?

- Про мене нічого не говорять. Мене просто не знають, бо я маленька й погоди не роблю.

- О, ти помиляєшся. В готельному бізнесі тебе добре знають, твої готелі дають позитивну динаміку, свіжі й креативні. А кластери? Я недавно була в Чернівцях, так ти не повіриш, вони скомунячили твої ідеї в фасадному оформленню й обслуговуванні.

- То не моя ідея, а загальноприйнятого у світі стандарту обслуговування, я тільки додала до неї місцевого колориту. Адже, коли люди їдуть у Карпати, то хочуть побачити Карпати. А тут є на що подивитись.

- Де ж ти тільки така скромна взялась? Тебе наслідують, а це вже говорить, про успіх, - фиркнула Яруся.

- Я теж когось наслідую, просто намагаюсь доповнювати це якоюсь родзинкою, - знизала я плечима

- Готель в такому несподіваному вигляді, що просто деякі зупиняються просто сфотографуватись поряд нього, ферма, город, чабани…зовсім ти трішки додаєш.

- Але це цікаво.

- Авжеж. Це ти можеш не цікавитись життям, окрім своїх готелів. Але тебе знають й здебільшого лають, що я думаю є хорошим знаком.

- Мені байдуже хвалять мене чи лають, я роблю те, що вважаю за потрібне.

- Ага! Ти завжди була вперта, наполеглива й впевнено крокувала до своєї мети. І я дуже пишаюсь тобою.

- Я теж тебе люблю! – розсміялась я.

- Що ти будеш робити далі?

- Працюватиму з Дмитром Олексійовичем. Планую вивести його готель до точки беззбитковості, викупити свою компанію й жити далі.