Глава 2

Два дні було дуже замало. Й вони нічого не дали, не було ніякого витонченого рішення, не було навіть грубого рішення. Навіть більше, мої ж люди переконували мене, що умови більш ніж прийнятні. Приносили мені валер’янку й переконували знайти позитивні моменти. Запустити його готель? За такою фразою явно є розрахунок в цифрах, а до того я буду у нього на гачку.  А мені, як собачці й кісточка буде, зможу викупити свою компанію. Тільки де кошти на це зараз взяти? Розвиток потребує фінансових вливань. А ми розвивались. Чорт би його забрав того Соломатіна! Якого ляда йому знадобилась я? На ринку куча кадрів, молодих, енергійних, завзятих, готових робити кар’єру, голодних до грошей. Так за що ж я? Почитала оголошені вакансії, вік до 25 років, досвід роботи, вміти, розуміти, складати звіти, працювати понаднормово, таке враження, що шукають суперменів. Не перевелись, видно, ще на землі українській супермени. Чесно зрозуміла, що не злітаю й на роботу навряд чи мене хтось візьме. Відчула себе якимось нещасним затюканим власником бізнесу, а ні частиночки бізнесу. Ще раз щиро не зрозуміла, на якого біса я потрібна Соломатіну? Я якась на цьому фоні сіренька і невиразна.

 Сповзла по стінці на підлогу. Гнів, мене ще надто переповнював, відчуття образи було надто сильним, хоча у вірності ніхто й не клявся, та чомусь зрада відчувалась. З таким настроєм ідуть тільки на дно. Від злості ломило скроні,  від жалю до себе уже починало нудити. І виходу немає. Скільки я так просиділа я навіть не знаю. Та все істерику вдалося задавити.

    Піднялася, як стара бабуся по стіночці. Пройшлася по кабінету. Попила води. Все! Треба спинитися. А то я так ще поплаваю у паніці й здохну до початку роботи з Соломатіним усім на зло. Уява тут же підкинула яскраві картинки моєї передчасної кончини. Мене пересмикнуло. Видихнула. Ладно, буду виходити з того, що є. Доведеться пристати на умови «людини ні звідки».

      Побігала ще по кабінету в спробі знайти свій мозок. Повний розковбас. Мої ж емоції мене завели в стан все погано. А от подумати, що ж такого страшного сталося, то й немає коли. Я жива, думаю, рухаюсь й це саме головне. Все інше можна змінити. Тому добре уже якось було б прикрутити це вогнище злості й реально оцінити положення. Виконати його бісові умови та продовжити жити далі. Зробити висновки, що зраджують тільки свої. Бо такої зради я не очікувала. А хоча чого це я?! У вірності мені ж ніхто не клявся. Для людей випав шанс «зрубити бабла», що вони з радістю й зробили. Отже, цей урок треба прийняти, пережити й запам’ятати, що в бізнесі продається все, просто ціна може бути різною. Вловивши отакої мудрості, більше такої наївності собі не дозволяти.

       Так, що я знаю про Соломатіна? Був одним з власників мережі побутової техніки, відповідав за кадри та розвиток, між власниками стався конфлікт, далі суди. Чотири власники вирішили поділити бізнес, одному з них місця не знайшлось. Заробляти гроші виявилось легше, аніж їх ділити. Мутний він з усіх сторін. Я застогнала. Я страшенно боюсь з ним працювати. В тому бізнесі де він крутиться немає місця простій людяності, все що робиться з подвійним дном. Чорт! Чорт! Чорт! Лихі 90- ті, коли в бізнесмени подавалися вчителі та інженери й все було вперше, перші замовники, перша реклама, перші магазини, перші прибутки. Й всі хотіли одного забезпечити себе і свою родину. І те, що зараз мега велике раніше виглядало, як квартира замість офісу, а замість складів металевий гараж. Честолюбство, наполегливість, сміливість й важка праця, аби втриматися на ринку. Здатність нестримно йти вперед, моментально приймати рішення вміти підбирати й мотивувати персонал.

     М-да, кожен мільйонер з задоволенням розкаже, як він заробив другий мільйон. Я нервово потерла обличчя й з відчуттями близькими до відчаю продовжила переглядати  матеріали, що мені накидали на пошту. Я застогнала. Думки, як блохи по собаці стрибали в різні сторони розгойдуючи й без того мою вкрай розгойдану нервову систему. Тяжко видихнула. Так…як цей режим стражделика вимкнути? А то щось від самої себе вже нудить, голова болить, а от краще жити мені не стає..