Пролог 1 частина (Перша поява)

"Мені часто ввижається, що я тут раніше був, і що Сонце, проміння якого подає мені на очі, раніше гріло по іншому. Ніби якийсь злий чаклун стер мою пам'ять і не дає згадати знов... І все таки, хто же я? Командир чи звичайний парубок?".

Ранок. День, коли хлопчина років п'ятнадцяти нарешті відправиться на командний відбір в корпус Бета. Для нього - це мрія, мрія, яку він бачив лише в своїх снах, особливо після перегляду тих самих змагань через онлайн трансляцію. Молодий парубок Лей, має коротке світле волосся, блакитні очі, та дуже суворий погляд. Ще з десяти років він пообіцяв собі, що обов'язково вступить в одну з команд та стане тим самим, хто підніме трофей над головою. Оточуючі та близькі завжди відмічали в ньому риси лідера та справжнього война. Та крім того, він має незвичний талант - магія пересування, він же телекінез. Чому це так незвично? Бо подібного роду магія дуже рідкісне явище, а особливо це рідкість коли вона проявляється в такому юному віці. Зазвичай, діти починають своє знайомство з магією в дванадцять років, виконуючи самі базові речі: зрощення рослин, створення бульбашок, або маленького дощика, виклик свого особистого помічника, він же сумон. У кожного свій сумон, в залежності він характеру, загальних навичок та ємності так званної енергії всередині, або мани. Та Лей незвичайний хлопець. Своїм талантом до телекінезу він добряче налякав та одночасно надихнув викладача який це помітив. Подумати тільки, хлопчик, не вивчивши базові вміння магії без проблем почав переміщати предмети по класу. Звичайно це були маленькі предмети, накшталт книг, ручок чи олівців, однак це вже дало свої плоди, і скоро він отримав чималу популярність не тільки в класі, але і в школі. Сам Лей завжди був незадоволенний тим, що маючи таку силу, він до сих пір погано нею володіє. Хлопець кожен день тренувався та піднімав свій загальний рівень, старався переносити все більші та більші предмети, та на жаль це або давалось з великою складністю чи взагалі не виходило. Після таких маленьких поразок він повертався додому пригнічений, чим сильно бентежив своїх батьків, які дуже хвилювались за нього, але особливо нічим допомогти йому вони не могли. Його ж бітьки були звичайні працівники, та не мали особливих магічних вмінь, лише базові, однак володіли ними в ідеалі. За обіднім столом почався діалог:

- Ти готовий до відбору в команду, га, брате?- почав старший брат Лея, Нік.

- Так, ніби... Та я досі не можу оволодіти цією триклятою силою, вона мені не дається...- сумно відповів той.

- Деяким майстрам необхідні десятки років щоб оволодіти силою хоча б на десять відсотків, а ти за три роки хочеш стати гуру телекінезу. Похвально, що ти стараєшся стати сильнішим, та будь більш критичним в такі моменти.

- Поки я тут сиджу і ляси точу, хтось уже опанував куди більшу силу ніж мій телекінез, і ти ще кажеш, щоб я ставився більш критично?!- підвищив голос Лей.

- Твій гнів нічого не дасть,- терплячо відповів Нік,- своїми емоціями ти тільки більше заблокуєш свої відчуття та зменшиш об'єм мани всередині тебе, заспокойся.

- Можливо ти правий,..

- До слова,- змінив тему Нік,- куди б ти хотів потрапити, в яку команду? Можливо як я, до Сірих Вовків?

- Ні, боюсь я туди не підійду. Їм потрібні спокійні та розважливі войни, які мають холодний розум, та завжди правильно оцінюють ситуацію, такі як ти,- задумався той,- я ще сам не вирішив для себе куди я хочу, це доволі важке питання, принаймні на даний момент часу.

- Ясно, ну що ж, тоді йди тренуйся, а потім вже вирішиш в яку команду ти підеш, впевнений всі захочуть тебе взяти до себе, навіть Сірі Вовки.- з посмішкою відповів брат.

Після такої розмови Лей був переповнений емоціями, і щоб викинути їх з голови, то направився до місцевого озера, де раніше проводив багато часу. Саме озеро знаходилось посеред лісу, і мало невеликий місток, щоб було зручніше відпочивати, чи наприклад ловити місцеву, натомість дуже особливу, рибу. Та для Лея це місце мало особливе значення. Саме тут, колись давно, дідусь розказав йому, що сила не ховається всередині, а насправді вона скрізь, і це озеро тому доказ. Відчувши потік який йде ззовні, можна відновити баланс всередині. Незважаючи на юний вік, Лей прийняв ці слова максимально серйозно, і тепер старається відчутти ті самі ниточки сили що йдуть ззовні. Хлопчина сів на край містка, та почав свою медитацію, слухаючи звуки природи, шум води, шелест дерев, рух плавників риб. Та його медитацію перебила давня подруга - Мая:

- Знову тут сидиш Лей, не набридло,- з м'якою посмішкою мовила та.

- Чого прийшла сюди? Чи теж вирішила медитацією зайнятись?

- Та ні, просто відчула що ти тут, і виріши прийти, навідати тебе, чи не можна?

- Якщо хочеш то будь-ласка, я не проти. Та все ж таки, ти сюди не просто так прийшла, я вгадав?

- Ти як завжди бачиш мене наскрізь,- з посмішкою сказала та,- у мене є цікава новина, а точніше цілі дві! Перша - я також їду на відборочні змагання в корпус Бета, і навіть знаю куди хотіла б вступити. Ну а друга зацікавить тебе більше ніж перша, бо щойно було оголшенно, що буде ще одна команда! І вона так само набирає до себе войнів які готові підняти трофей над головами суперників.

- Га? Що ти сказала?- не повірив власним вухам Лей, він перепитав,- а як називається ця команда? І хто капітан?

- Їхня назва - Чорні Ворони! А капітан якийсь дивний якщо чесно, він навіть не прийшов на онлайн показ та інтерв'ю. Лише знаю, що його ім'я Ллам.

- Цікаво... Треба буде більш детально пошукати про нього інформацію, я впевнений, що можна щось знайти.- в піднесеному настрої він побіг додому, щоб через свій комп'ютер знайти абсолбтно все про цього капітана, його цікавість взяла гору навіть над тренуваннями. 

Провівши понад дві години в кімнаті, він знайшов лише те, що раніше капітан Ллам був учасником команди Сірий Вовк, але як виявилось це його не справжнє ім'я. Точної інформації ніде нема, навіть фотограції, таке враження, ніби вс. інформацію було спеціально видалено з усіх сайтів та серверів. І те, що Ллам раніше був в Сірих Вовках, дуже обрадувало Лея, бо він може більш детально дізнатись інформацію про нього від брата. Коли малий хлопчина спитав у Ніка про нього, то від брата поступила настпуна відповідь: "Наскільки мені відомо, він був задовго до того, як я вступив до Вовків, і серед нас його ім'я ходила як легенда про найсильнішого мага всіх часів, який не став користуватись силою заради влади чи популярності. Для нас він був як символ сили та дисципліни, та фото, відео, чи іншої інформації не було навіть в документації бібліотеки самих Вовків". Лей засмутився, що не зміг дізнатись більше інформації, але на обличчі брата чітко виднівся страх. Якби той не хотів його приховати, але в очах вся правда. "Чому, навіть мій брат... Чому в його очах я не побачив нічого окрім страху, як це можливо, щоб Нік злякався?"