Розділ 7. "Підземелля, полонянки та..."

Розваги продовжувались, а мені це швидко набридло. Я ніяк не могла забути тих жінок- відьом, на яких чекав мій Ковен. Звідки вони прийшли? Багато питань крутилося в голові, які не давали розслабитись.

Коли на місто спустились сутінки, я вирішила діяти... Зайшовши у порожній провулок, я витягла з кишені плаща волосину Бальзатара, яку, «зовсім випадково» й непомітно, взяла з плеча чоловіка біля бочки з водою, коли ми дивились на шкірку яблука.

«Краж, де лавасіун» — заклинання пошуку. ІЗа секунду чари спрацювали та почали тягнути мене до власника волосини. Я покірно йшла, стараючись не привертати зайвої уваги, бо повсюди кляті відьмолови. Йти довелось довго, дім Бальзатара на окраїні міста. Цей маєток, донедавна, був покинутий, ніхто не жив у ньому за моєї пам’яті. А тепер він горів сотнями вогнів у середині, а з коминів йшов дим. Я натягла на голову каптура і продовжила підбиратись ближче до кам’яної огорожі. Ворота зачинені, а огорожа висока, а мені потрібно в середину... Думай Веліан, думай. Побачила невисоке дерево, що росло біля огорожі, й уже хотіла йти до нього, як сталось те, чого не чекала...

— Стій, де стоїш! — грубий, чоловічий голос, змусив мене повернутись. — Ти хто така?

— Я? Я просто...

Що робити? Що казати? Застосувати чари? Чи вдавати, що проходила повз? Та, хто мені повірить, що я просто проходила повз? Відправлять на вогнище, та й з кінцями.

— Що там у тебе? — почула знайомий голос, але ще не знаю, це добре чи погано.

— Сер, тут якась жінка...

— Жінка?

Ворота відчинились, з них вийшов Бальзатар, уже без маскарадної маски.

— Я Меліан Матсдоттер! Викладачка школи «Благородних леді» і у мене до вас є розмова! — проговорила я гучно та впевнено, так, щоб у нього і тіні сумніву не виникло, що я обманюю. А я, в свою чергу, уявлення не мала, яка в мене може бути розмова до нього і ще й настільки серйозна, що я прийшла сюди після заходу сонця.

— Заходьте! — я зайшла і ворота за мною одразу зачинились.

Маєток виглядав страшно. Ні, він не був страшним, навіть навпаки, досить величним. Білі колони біля входу, великі вікна, балкони теж із білими колонами. На стінах ріс плющ, який розмальовував їх у різні відтінки, від зеленого до багряного. Усе, звісно, не могла роздивитись, бо, хоч маєток освітлювався, все ж таки надворі пізній вечір. Просто у повітрі літали нотки, що змушували волосся ставати дибки. Слуги, відчинили перед нами двері будинку, який в середині, ще красивіший ніж зовні. Він був повний-повнісінький мистецьких експонатів, склалося навіть враження, що я зайшла у музей, а не в будинок. Я бувала в попереднього мера в дома, то у нього не було й третини розкоші, яка є у Бальзатара і слуг скільки не було. Також не чула, що хтось із місцевих працює у нового мера, а таке я б точно знала, місто ж не настільки велике, а ще плітки, які ширяться зі швидкістю світла. Отже, слуг він привіз із собою. Дивно якось.

Ми пройшли до кімнати, яка була кабінетом і бібліотекою заодно. На столі було розкидано багато книг і я на автоматі пробіглась очима по назвах. Здебільшого тут було про трави та відьомські прокляття. Помітивши мій цікавий погляд, Бальтазара став перед столом, перегородивши вид на нього і з викликом в очах, дивився на мене.

— Ну, міс, я чекаю!

Так, він чекає. Та що мені говорити? В середині я панікувала, а ззовні, змушувала себе залишатись спокійною. І тільки я наважилась відкрити рота, як почувся рик. Дикий рик, від якого затрясся весь будинок. Мої очі округлились й дивились на чоловіка, який був, зовсім не здивований. Він ніби звик до цього звуку і чує щодня. Що ж це за чортівня? Я багато чудовиськ бачила, різне чула та з таким не стикалась.

— Змушений, залишити вас, на кілька хвилин, — галантно та дуже серйозно і навіть сердито, повідомив відьмолов й вийшов з кабінету.

Я залишилась сама й уже хотіла підійти до столу, щоб оглянути книги, якими цікавився господар, як двері відчинились.

— А знаєте... Думаю, вам краще повернутись додому. Я, особисто, не можу вас провести, тому надам вам одного із моїх особистих охоронців. Сьогодні не найкращий час прогулюватись вулицями, по яких вештається безліч п’яних. А ми повернемось до розмови завтра.

Зміст його слів був розумний та правильний, ввічливий, але все-одно залишався осад, що він надає мені вибір без вибору. А я відьма, тому найбільше ціную особисту свободу.

— Так! Як скажете!

Бальтазар передав мене під опіку одному зі своїх слуг, а сам пішов у протилежному напрямку. А я не можу не скористатись цією ситуацією, раз уже потрапила у дім, тому вирішила діяти.

— «Альганте».

Миле заклинання, що забирає орієнтир у жертви. І слуга, сам того не розуміючи, почав ходити, туди сюди, не помічаючи мене. Заклинання діятиме не довго, тому часу обмаль. Тому я не вагаючись рушила за Бальзатаром і коридор привів мене до сходів, що спускались в низ. Не здивуюсь, якщо під будинком — ціле підземелля. Та, побачивши на власні очі, все одно здивувалась.

Підземелля було просторе, наче для велетнів зроблене й освітлювалось смолоскипами на стінах. Почула якийсь звук і пішла на нього. Роздивлялась по сторонах, прислухалась до звуків і навіть уявити не могла, що знайду. Неподалік почула голоси чоловіків, які наближались і я сховалась за кам’яну нішу й стала тихо чекати, щоб вони пройшли. Одним із них виявився Бальтазар, а другим — невідомий мені молодий чоловік, досить симпатичний. Добре, що у ніші була шпарина, що дозволило мені роздивитись усе. Вони пройшли й через хвилини три, вийшла я та попрямувала далі. Кам’яний коридор опускався все нижче, тому ставало все холодніше. Я думала про той рик і про те, яким же має бути дужим чудовисько, що його було чути звідси аж в домі.

— Допоможіть!

— Холі, припини. Ніхто нас не чує, тим більше не випустить

— Замовкніть! Дайте подумати. — промовила я, почувши сперечання жінок.

Мабуть тих, кого сьогодні затримали. Але чому вони тут, а не у міській в’язниці? Хоча, це теж в’язниця... тільки особиста, абатська. Та, хто взагалі нормальний, має в дома особисте підземелля з в’язницею, чудовиськами та відьмами? Здолавши ще кілька кроків, побачила камеру з тими самими жінками. Ні, відьмами, на них же спрацювала сигналізація на площі.