Розділ 6. "Свято у місті"

День міста Фульд — грандіозна подія! Яку святкували з неабияким розмахом: прикрашали дерева стрічками, створювали цікаві дерев’яні декорації, влаштовували театральні вистави, де висміювали придворних осіб. Та, головною розвагою, був ярмарок, який поєднував у собі лавки з товарами, вуличну їжу, яку виставляли господарі, бо готувались до цієї події, мабуть, увесь рік й різні ігри та атракціони. На ярмарок, як це всюди відбувається, з’їхалося багато простого люду та різних купців, з інших міст, які часто укладали торговельні домовленості. Особисто мені, було начхати на це, бо я мала іншу проблему. Мені потрібно дізнатись таємницю Бальтазара, а моя інтуїція підказувала мені діяти у двох напрямках:

- Перший, - його дивний талісман, який притягнув, і скоріш за все, полонив душу Мерго. Потрібно розібратись з цим.

- Другий напрямок, - його дім. Потрібно проникнути у нього і все добре оглянути, впевнена, що знайду щось цікаве.

Одягла довгу, з кількома слоями сукну, темно зеленого кольору, зверху накинула легкий короткий плащ із широким каптуром такого ж кольору і вийшла з дому. Ще взяла кілька баночок із зіллям, яке може знадобитись, хоча, це не дуже розумно. Сьогодні, на честь свята, влаштовують традиційне полювання на відьом. А саме, купка бовдурів, зі всього королівства, збереться й будуть нишпорити Фульдом. Тому, якщо в мене знайдуть баночки із зіллям, вогнище забезпечене, але я ризикну...

Вулиці міста були наповнені людьми більшість яких я не впізнавала. І це не тільки тому, що приїхало багато гостей з сусідніх міст, а ще й тому, що на обличчях людей були маски та довгі плащі, які одягали тільки сьогодні, такі традиції свята. Я підійшла до першої ж лавки та почала обирати собі маску. Вибрала собі широку маску із жолудів, горіхів та журавлини, що гармонійно були скріплені між собою, та мала спеціальну паличку, щоб прикладати її до обличчя. Розплатившись, я ще раз приміряла її, глянувши на своє відображення у бочці з водою, що стояла поруч і була призначена, напевно, саме для цього, бо дзеркала є велика розкіш та рідкість.

Майже дійшовши до головної площі, тої самої де спалили Мерго, на моє плече сів горобець і я зупинилась, бо зрозуміла - це знак про попередження. Тому підійшла до дерев’яного столика, й придбала смажені каштани, аромат яких літав у повітрі, а заодно роздивилась територію. І знайшла причину, й до-біса здивувалась. Бо, хоч і чула про таке, та ще жодного разу не бачила. Пастки на відьом, були розвішані по всьому периметру головної площі міста. Пастки сконструйовані по спеціальному принципу, виловлюючи магічні вібрації та сповіщаючи про них, писклявим звуком. Також, біля пасток, були розставлені вартові відьмолови, які прикидалися простими купцями і селянами та, мій відьомський погляд, відьмолова бачить одразу.

Чому? Бо це просто, більшість відьмоловів убивали відьом і отримали за це відбиток на ментальному рівні. Люди, звісно, це не бачать, та вони взагалі мало що бачать, особливо хто біля них. А я часто дивлюся на людей, спостерігаю і бачу їх справжніми. Ключове слово — "Бачу".

Люди, на енергетичному рівні, як кокони, що світяться й складаються з волокон. Маги, відьми, та інші магічні спільноти, теж кокони, що складаються з волокон, та з наявністю магічних джерел в області серця. За кольором джерела і визначається хто саме ти є світла відьма, темна відьма, некромант, чи... Чи якась інша істота. Я особливо люблю шукати інших істот, що шифруються під людей та ними не являються. Відрізнити їх легко (для мене звісно), бо вони не є коконами із волокон, чи коконами із волокон з магічним джерелом. Ні. Вони не змінюють своєї подоби... І це лякає.

До мене підійшла Верховна, награно посміхнувшись і теж придбала смажені каштани. Ми ще не встигли перекинутись і парою слів, як залунала сигналізація. Скажу чесно, стало страшно бо, такого масштабу полювання, я ще не бачила. Події розгортались блискавично, на площу увірвались вершники, не надто хвилюючись цілісністю людей, що ще кілька секунд тому, мирно прогулювались. Вершників очолював чоловік у чорній шкіряній масці й у капелюсі. Він керував й іншими відьмоловами, віддавав накази, що було зрозуміло з його слів та жестів. Він вказав напрям і кінь одразу рушив туди. Я ніяк не могла роздивитись й зрозуміти, на кого спрацювала сигналізація. Аж поки не побачила їх, трьох молодих жінок у дивному одязі, які намагалися втекти від загрози. Їхній одяг справді був не такий, як у всіх. Молоді жінки були одягнені в штани в обтяжку світло синіх тонів, а також кофтах, теж в обтяжку, і це було надто відверто. Тікати, довго їм не довелось, бо їх швидко наздогнали й зав’язали руки за спиною, натягнувши мішки на голови. Відьмолови посадили їх, мов мішки з пшеницею, на коней, не хвилюючись про їхній комфорт.

— Куди їх везуть? — запитала Верховну, яка вдавала, що не зацікавлена подіями, — і хто вони?

— Точно не знаю, мабуть, до будинку абата. І вони, є тими, на кого ми чекали...

“Ми чекали?” Прокрутила останні слова і таки зрозуміла, про що Верховна має на увазі. Відьма з нашого Ковену, яка за сумісництвом ще і провидиця, передбачила, що мають прибути три відьми. З могутнього роду і передати нам послання.

Відьми, чомусь, прибули аж занадто в не відповідний час. Саме тоді, коли у місті зібралася ціла зграя відьмоловів на полювання.

— Потрібно їх визволити.

Верховна, прошепотіла заклинання, яке полетіло до пасток і нейтралізувало їх. Потім вона переступила дозволену межу і пастки справді не спрацювали. І тут у мене виникло риторичне запитання! Якщо вона могла таке зробити, то чому швидше цього не зробила?

— Чекай тут мого наказу... — до мене долинув шепіт Верховної, яка зникла у натовпі.

Я почала бродити площею, яка, після щойно пережитого, поверталась до звичайного життя. Зупинилася біля найбільшої групи людей і спостерігала, як молоді дівчата хочуть дізнатись першу літеру імені свого судженого. Робилося це дуже просто і без магії. Стояла велика бочка, наповнена водою, у яку падає шкірка від яблука, яка і показує першу букву імені судженого.