Розділ дев’ятий «Напад Чорних Відьом»

Розділ дев’ятий «Напад Чорних Відьом»

Темрява. Місяця нема на небі. Небо безхмарне. Зорі принишкли і тихо мерехтять.

За однією з барикад сидить сивочолий дідусь. В руці він тримає мотузку. І він будь якої секунди готовий потягнути її і запустити в дію механізм метання каменів.

З протилежного боку лісу за деревом причаївся чоловік. Подерті джинси все таки захищали від холоду. На ньому також була зодягнена його майка та жилетка, з льону, подарована лісовими мешканцями. В руках він стискував меч. На шиї висів амулет. Він чує, як дихає русалка, яка причаїлася поряд. 

Відьми не починали напад. Минала перша хвилина, друга, третя п’ята…

Аж раптом навколо лісу блиснула велика кількість вогнів. І раз вогні злетіли в повітря і полетіли на ліс. Відьми почали свій наступ. Вони зрозуміли, штучного сонця не буде. Дим, вогонь, регіт. Хоча дим який йшов від пожежі засліплював і самих відьом, тому вони були змушені зменшити інтенсивність вогню.

Метальні установки метали камені по відьмах. Необачні відьми падали до виритих ям. Гноми використовували, на скільки була змога, біла магію. Група Герта вела оборону.

Група Івана не мала метальних машин, тому кидали каміння вручну. Обидві групи використовували товсті палиці для оборони. Але ніщо так не давало відсічі відьмам, як Меч Справедливості в руках в інженера. Йому навіть здавалося, що не він володіє мечем, а меч сам скеровує правильно його руку. Він рубав відьом на ліво і на право.

Іван навіть і не гадав, що в нього виходитиме командувати лісовими мешканцями. Будь який його наказ, виконувалася без зайвих запитань. Якщо хтось вважав, що якийсь наказ не доречний, чи не зовсім правильний, то сміливо, не боячись, повідомляв командирові. Всі мешканці які заступили на оборону, були більше ніж команда. Здавалося, ніби, це цілісний, єдиний організм. Всюди панувала згода, порозуміння і взаємодопомога.

Одна з відьом відбігла кудись і вже через хвильку біля лісу вишукувалися Чорні Відьми – Стрільці. В їхніх руках були чорні арбалети заряджені чорними стрілами. Іван вчасно помітив це. Тому гучно скомандував:

- Лягайте!!!

Всі члени його групи лягли на землю. Сам же інженер не встиг лягти. Відьми пустили стріли в Івана. Однак яка б стріла не наближалася до нього, падала не долітаючи. При цьому зблискував Амулет Честі. Це він захищав захисника лісу. Тож підбадьорений таким чином він підбіг до відьом-стрільців і знищив їх усіх.

Тим часом з іншого боку лісу тривала насичена оборона. Лінія захисту дуже допомагала їм. Та все одно де-не-де відьмам вдавалося прорвати оборону. Але не далеко вглиб їм вдавалося проскочити. Оскільки поранених було чимало Герт вирішив збігати до свого дуба за лікувальними травами. Тож знайшовши гнома Марка і залишивши його командувати групою, він побіг до дуба.

Ввійшовши до свого помешкання, лісовик швидко відшукав потрібні трави. Він поскладав їх в торбу. І хотів вже йти, як йому спала на голову думка. Герт вирішив відкрити Книгу Знань і уважно прочитати про Чорних Відьом. Він гадав, що можливо пропустив спосіб боротьби з ними. І таки знайшов те, що багато років тому не прийняв до уваги. Звісно це було не те на, що лісовик міг сподіватися, але це могло все змінити. Тому закривши Книгу і заховавши її, швидко побіг на поле бою.

Там він знайшов Гнома Василя. Підійшовши до нього він сказав:

- Ти повинен збігати до Івана. Передай йому важливу інформацію.

Нагнувшись до вуха гнома, Герт щось прошептав йому. Той кивнув головою і побіг до інженера. Лісовик заступив на оборону лісу.

У Івана справи були незмінні. Він і його команда обороняли свою площину лісу. Та раптово сталося наступне: відьми напустили на них вовків. Їхні кігті і зуби впиналися в захисників лісу. Єдиний кого вони не чіпали був інженер Іван. Тому він і сам боронися проти вовків і допомагав своїм товаришам. Неочікувано поряд з Іваном тріснуло дерево. Він відскочив в бік і озирнувшись побачив, що на нього на мітлі летить одна з Чорних Відьом.

Він вирішив зайняти захисну позиції, але ступив необережно і спіткнувся об камінь. З його шиї злетів Амулет Честі. Підняти йому його вже не вдалося. За груди його вхопила відьма. Її пазурі вп’ялися йому в м’ясо. На щастя не глибоко. Вона реготнувши замахнулася на нього іншою рукою з полум’ям для нанесення смертельного вдару.

Та сталося те чого не гадалося. Один з вовків кинувся на відьму і вп’явся в її зап’ястя своїми зубами. Від болю і здивування чаклунка скрикнула:

- О Брут. І ти також.

В наступний момент Брут відлетів в бік і бідолаха вдарився головою об дерево. З голови потекла кров. Іван скористався цим моментом. Знайшов Амулет Честі й повернув його на місце. Опісля він зарубав Чорну Відьму.

Інженер вирішив поглянути на вовка, що врятував його від неминучої загибелі. Підбігши до вовка і глянувши на нього, впізнав його. То був той самий вовк, що й сповістив їм про швидкий напад відьом.

«Потрібно його рятувати» - подумав Іван і крикнув:

- Руна йди сюди.

Миттю прибігла Руна. Він показав русалці вовка. Та впізнала його. Тому й, немовлячі ні слова, почала рятувати його. Зупинила кров і перев’язала рану. Впевнившись що все буде гаразд вона з допомогою одного з гномів відтягла Брута в безпечне місце. Виконавши це завдання повернулася на поле бою.

Тим часом гном Василь чимдуж біг до Івана, щоб передати йому послання від лісовика. Ось він вже добіг до частини лісу, яку обороняв інженер. Несподівано його оточили чотири вовки. Всі четверо й кинулися на гнома. Гном не збирався здаватися він почав боротьбу. Він боровся, боровся і ще раз боровся. Хоча ввесь поранений, але переміг вовків. Далі йти він не міг. Але він мусив. Тому й поповз.

Іван після випадку з відьмою був обережніший. Руна промила йому рану на грудях і намазала якоюсь маззю. Тому рана не боліла. Правда Іван тепер з більшою завзятістю знищував нападниць.