Розділ п'ятий «Неочікуваний напад»

Розділ п'ятий «Неочікуваний напад»

Русалка і інженер продовжували свою подорож.

- Як ти вважаєш, куди подівся Марк? – сказав інженер.

- Не знаю – відповіла русалка.

Далі вони йшли мовчки. Дерева поступово зникали, а натомість них з’являлися густі чагарники. Дорога поступово переходила у вузьку стежину. Тому Іван і Руна мусили йти один за одним. Попереду йшла Руна, а за нею Іван. 

Раптом в кущах почувся шурхіт. Двоє подорожуючих зупинилися. Шурхіт ніби стих. Але тільки вони рушили, як чагарник затрусився і перед ними вискочив чорний вовк. Шерсть його була навсторбурчена. В пащі виднілися гострі зуби, а очі світилися яскраво пурпуровим кольором.

Вовк наближався до них. Іван миттю зняв рюкзак, який ввесь час висів в нього за спиною. Діставши звідти бляшанку з консервною жбурнув у вовка. Але, нажаль, промазав. Це розсердило вовка ще більше. Інженер вийшов наперед, прикривши собою русалку. Він не втрачав надії щось зробити. Він хотів врятувати Руну. В руках він тримав ніж, який він взяв з собою в похід і вчасно згадав про нього. 

Вовк, вискаливши зуби ще сильніше, стрибнув на Івана. Той миттю, дивуючись своїй реакції, двічі вдарив звіря ножем. Нападник завив і дременув в чагарники.  Подорожуючі були  збентежені і налякані. Першою отямилася Руна. Вона крикнула:

- Біжимо.

І вони швидко побігли. Коли чагарники були далеко позаду, вони зупинилися. Іван і Руна прислухалися небезпека, здається, минула. Русалка глянула на інженера. З його лівого плеча текла кров. Проклятий вовк все таки встигнув поранити кігтем руку.

- Та дрібниці – махнув рукою Іван.

 Русалка насторожила слух. Вона намагалася дізнатися чи не має де поряд води. Не зважаючи на вітер, їй це вдалося. Вона вчула, що неподалік має бути струмок.

- Ходімо до води. Тобі необхідно промити рану – мовила Руна.

Вона повела Івана довіряючи своєму слуху. Дійсно неподалік був струмок. 

Промивши рану, русалка знайшла подорожник, щоб прикласти його до рани. Але вона не знала чим перев’язати рану. І тут в нагоді знову став рюкзак інженера. Він дістав звідти аптечку, яку також взяв в похід. В аптечці Іван відшукав бинт і дав його Руні. Русалка перев’язала йому рану, попередньо поклавши на неї подорожник. Потім вини обоє вмилися з джерела. 

- Якщо я не помиляюся, то вовк був посланий Чорними Відьмами. Якщо це так, то вони  від нас не відступлять від нас. Тому ми маємо йти далі. І швидше. Щоб вони нас не знайшли? – мовила русалка.

- Добре. – погодився з нею інженер.

І вони рушили далі. Спочатку вони йшли дуже швидко.

Шлях поступово почав йти вгору. І тому йти ставало важче. Це значно вповільнило рух Івана та Руни. Тим більше вони вже були втомлені. Поволі сутеніло. Раптом сталося неочікуване подорожуючих оточили вовки. Вони кружляли навколо них. І з кожним колом, коло зменшувалося. З секунди на секунду вони могли напасти. 

Іван та Руна розуміли, що консерви і ніж тут не допоможуть. Але інженер не хотів здаватися. Від думав, що можна вдіяти. Але він не знав, що робити. Він не знав, як на цей раз врятуватися від небезпеки, що нависла над їхніми життями. 

Випадково Іван торкнувся Амулету Честі рукою. Той засяяв. Вовки зупинилися. Інженер не вагаючись взяв його в руку і разом з русалкою пішли. Вовки їх пропустили.

Коли вовки вже були позаду, радості русалки і інженера не було меж. Руна мовила:

- Чому ми одразу не згадали про Амулет, який завжди висів в тебе на шиї. Герт же казав, що він тебе захищатиме.

Той відповів:

- Не знаю. Мабуть ми просто не знали, що для того, щоб він діяв треба просто взяти його до руки.