Розділ другий «Прихід воїна»

Розділ другий «Прихід воїна»

Минуло три місяці

Асфальтована дорога вела з «бетонних джунглів» до лісу. Недалеко від дороги, якщо вслухатися, було чути шум води. То текла річка, яку в народі  називали Заграва. По дорозі їхав автомобіль. За кермом сидів молодий інженер молокозаводу Іван. Здається ще недавно він був студентом Технологічного Університету де навчався на інженера харчової промисловості. Отримавши диплом, був відправлений на роботу на молокозавод. Робота йому подобалася. 

Завод працював стабільно. Аж раптом проблема. Зламалося важливе устаткування. І як виявилося потрібна запчастина буде тільки через тиждень. Тому виробництво було зупинене. Й Іван вирішив, взяти відпустку на тиждень. А щоб не нудьгувати вдома вирішив взяти таткову машину і з'їздити в ліс. 

Під’їхавши до лісу Іван зупинив авто на узбіччі. Вийшовши з автомобіля Іван пішов до лісу. Свіже повітря вдихалося краще ніж міський смог. Іванові здалося ніби ліс це та невід’ємна частина якої йому не вистачало. Ніби ліс – це частина його душі.

Раптом Іван побачив ніби десь вдалині у лісі блиснуло сине сяйво. Спочатку він подумав, що то йому здається. Протер очі. Але ні сяйво не зникло. Значить не здається. «Цікаво що це»: подумав здивовано Іван. «Потрібно поглянути. А чи не заблукаю я»: з’явилася в нього в голові інша думка. «Та чого б я заблукав.  В мене ж є GPS-навігатор»: він подумав інакше. 

Іван пішов на світло. Чим далі він йшов, тим яскравіше воно було.

Пройшовши так з п’ять хвилин він зрозумів, що заблукав. Тому щоб відпочити присів на пеньок. «Не біда» - подумав інженер зараз дістану навігатор і знайду дорогу назад. Але обшарпавши всі кишені він не знайшов навігатор. «Мабуть забув у автомобілі» - подумав Іван і вирішив трохи поседіти і обдумати ситуацію. 

Над його головою пролетів ворон, а потім різко розвернувся і полетів в сторону з якої прилетів.

Гном Марк стояв на пагорбі і оглядав ліс. Раптом гном побачив авто, яке наближалося до лісу. З автівки вийшов чоловік і попростував до лісу.

«Ох і ці люди» - подумав Марк – «Забруднюють світ поганими запахами а потім шукають свіжого повітря».

- Дивні вони створіння вирубують ліс, а потім хочуть свіжого повітря – вже бурмотів про себе гном.

Він хотів уже було розвернутися і піти в іншому напрямі, щоб зайнятися справою яку йому доручив лісовик. Як враз він побачив сине сяйво яке мерехтіло серед дерев в лісі. «Звідки це дивне сяйво» - подумав гном Марк. І напруживши свої очі він зрозумів. Сяйво долинало з дуба де жив лісовик. Серце гнома закалатало. Він ще раз глянув на чоловіка, що входив у ліс. Не пройшло і миті, як ноги його несли до будинку Герта.

Поснідавши, лісовик, сидів у своєму кріслі й читав якусь книгу. Раптом сторінки книжки стали синюватого відтінку. Лісовик протер очі, але синій відтінок не зник. Герт обернувся на стіну і  зомлів. Амулет Честі світився яскравим синім кольором.

Лісовик міг би і далі так сидіти, але до тями його привів стукіт по сходах і чиєсь ойкання. То був гном Марк. Він упав на підлогу. Привівши гнома до тями після скочування по сходах, лісовик сказав:

- Чому так спішиш Марку?

Оглянувши все навколо і нарешті згадавши чого біг відповів:

- Я помітив сяйво та спішив вас знайти. Я бачив нашого захисника.

- Тай я сам бачу, що Амулет відчуває його. Де ж наш захисник?

- Зайшов у ліс з боку твердої дороги.

- Його потрібно якнайшвидше привести сюди.

- Ой, що ж робити.

- Треба спочатку знайти де він, а потім послати когось, щоб провів сюди. Зробимо так. Ти швидко, але обережно, біжи за русалкою Руною, а я пошлю ворона знайти нашого воїна. 

- Добре.

І гном миттю, немов пущена стріла помчав до річки.

Лісовик вийшов з дуба і покликав ворона. Вмить прилетів ворон. Сівши на дуб, почав вслухатися в слова які йому говорив лісовик:

- Лети вороне в сторону твердої дороги і знайди людину. Як тільки знайдеш повідом мені про її місце розташування. Ворон змахнув крильми і полетів з дерева.

Гном підбіг до річки, озирнувшись навкруги крикнув:

- Русалко Руно випливи. По воді прокотилася хвиля і з води випірнула русалка.

- Чого тобі Марку – сказала Руна.

Гном вказав на сяйво і промовив:

- Лісовик тебе кличе. 

Русалка і гном вже бігли разом до лісовика.

Підбігши до дуба, русалка і гном підійшли до сидячого на пеньку Герта.

- Де ж наш воїн? – було перше питання Руни.

- Його шукає ворон – відповів лісовик.

Не минуло і півгодини, як з’явився ворон. Сівши на гілку, він промовив:

- Кар, я знайшов чоловіка. Він в лісі. Сидить на пеньку. Можу вказати шлях до нього.

- Оце і добре – мовив лісовик і додав – веди вороне русалку до нього. А ми з гномом будемо чекати вас тут.

- Кар, добре – сказав ворон і злетів у небо.

- Не розповідай йому усе одразу – сказав Герт Руні – а то гляди злякається і втече.

- Добре – погодилася з ним русалка.

І дивлячись куди летить ворон побігла слідом. 

Іван, трохи відпочивши, вирішив, що таки краще йти на світло. «Якщо там світло – то там мають бути люди» - розмірковував він – «а якщо там люди то вони допоможуть йому вийти з лісу».

І тільки він хотів підвестися й іти, як почув, що десь хруснула гілка. Він хотів крикнути «Хто тут», але подумав: «А якщо це бува дикий звір».

- Доброго дня, чоловіче: промовив ніжний жіночий голос десь неподалік.

Іван озирнувся і побачив вродливу дівчину. На ній була зодягнена біла сукня, підперезана синім поясом. Незнайомка мала гарну постать. В неї було біле волосся і зелені очі. Йшла вона граційно ніби плила. Незнайомка привітно посміхалася.