Глава перша, у якій Аманда знаходить кроленя

- Хто тут скиглить? - почувся приємний голос.
Дівчинка зайшла до скромної кімнати з ліжками й дерев'яною шафою, оглянула її і вигукнула:
- Ох, невже це ти, Аммі! 
Вона підбігла до сірого ліжка, на якому, ридаючи, сиділа чорняве дівча. Воно хникало й витирало сльози долонями.
- Чого ти знов ревеш? Хто тебе образив?!
- Есті... Чого ти зі мною водишся... Я ж невдаха... - пробелькотіла дівчинка.
- Господи! Аммі, ти знову за своє... Ти зовсім не невдаха, повір!...
- Чому ти зі мною товаришуєш, Естер?...
- От не видумуй!... Господи, сльози витирай і миттю посміхнись для мене!
- Відповідай, інакше не заспокоюся, - відрізала Аммі.
Естер гнівно глянула на неї своїми янтарними очима, зітхнувши.
- В тебе стільки друзів, нащо я тобі? - промовила чорнява.
- Вони не знають мене так, як ти. Вони люблять мене лише через те, що я красива та модна. А ти, Аммі, любиш мене такою, якою я є.
Аманда перестала плакати і обійняла подругу.
- Так хто тебе образив? - поцікавилася Естер.
- Пам'ятаєш, я хизувалася, що мене скоро заберуть? - шморгнула носом дівчинка. - Так те подружжя, що збиралося мене забрати, подумали, що я занадто... кхм... похмура для них. Вони хотіли світлу, оптимістичну дитину.
- І кого вони обрали? 
- Ти не повіриш, - промовила Аманда. - Лайлу.
- Господи, які ж вони дурні! - хихикнула Естер.
Подружжя не знало, яка насправді ця Лайла. Дівчинка була красунею, білявкою з великими, блакитними очима, та зовнішність інколи бреше. Насправді, вона була хуліганкою, усіх ображала та кепкувала. Усі діти навіть зраділи, що забрала не Аманду, а Лайлу.
- І ти образилася через них? - запитала Естер.
- Так, дуже, - мала сльозинка покотилася по блідому обличчю Аммі.
- Та не переймайся ти! Усе в порядку! - вона обійняла чорняву і додала: - Усе буде добре!
Естер поправила своє темно-русе волосся й усміхнулася так, що у Аманди стало тепло на душі...

Аманда ніколи не була популярною, як її подруга. У сиротинцю ніколи не поважали таких відлюдників, як вона. А Естер любили всі, хоча більшість з дітей із сиротинцю ніколи навіть не спілкувалася з нею. Але Аммі не заздрила подрузі, зовсім ні! 
Дівчинка часто чула погані слова у свою сторону, та не ревіла і гримала на дітлахів. Вона просто ігнорувала всі ті образи і дражнилки. Але це зовсім не втішало дітей.
Естер вивела Аммі з кімнати, хоча Аманда зовсім не хотіла звідти виходити. Біля дверей стояли дівчинка і хлопчик. Вони зневажливо глянули на неї і промовили Есті:
- Ой, Естер-Естер! Ти до сих пір дружиш з оцією шмаркачкою? 
- Вона не шмаркачка! Вона така ж дитина, як і ви!
Причому, розумніша за вас обох!
Аманда усміхнулася.
- Вона?! Розумніша?! Оця невдаха?! Та не сміши! - пробурчала зеленоока дівчинка.
- Так. Вона права. Аманда не може бути розумнішою за нас. Чого би оте подружжя обрало би Лайлу, а не неї. Хоча Лайла та ще ідіотка! - розсміявся хлопець.
- Вони не обрали неї, бо дурні! - заперечила Естер.
- Ідіть вже, Одрі та Хенк, - пробурмотіла Аманда.
Дітлахи розлючено зиркнули на чорняву і промовили: 
- Як ти смієш з нами розмовляти, тупа курка?! 
- Просто, - коротко відповіла Аммі.
Одрі почервоніла від люті, але миттю заспокоїлася і прошепотіла Хенку:
- Хенкусик, підемо від цих потвор. Вони не такі, як ми...
- Ти права, Од...
Пара розвернулася і покрокувала до кімнати з ліжками, голосно клацнувши дверима. Аманда подивилася на них і спохмурніла, закутавшись у ковдру, яку на неї накинула Естер. Одрі заздрила їй, бо Естер завжди приділяла набагато більше уваги Аманді. Тепер в неї є хлопець, але всеодно, вона намагається повернути до себе Есті.
- Їсти хочеш? - поцікавилася подруга.
- Так, дуже. Але я боюся, що там будуть й інші діти... - мовила чорнява.
- Господи! Не бійся! - розсміялася Естер. - Я тебе захищу від цих чудовиськ!
- Чесно? - посміхнулася Аманда.
- Чесно.
Товаришки пошкандибали по довгому похмурому коридору, повз інші кімнати з ліжками і нарешті дісталися до кухні. Естер відчинила білі обшарпані двері й пропустила подругу, а потім послідувала за нею. Вони пройшли через кухню й зайшли до їдальні, на яку було просто страшно глянути. На стінах було павутиння, а по підлозі бігали таргани й інша комашня.
В їдальні було зовсім тихо. Ані рудої миші.
- А ти лякалася! - сказала Есті. - Зовсім нікого нема...
- І правда. 
Дівчата оглянули меню. Але це вам не якийсь ресторан, а простенька скромна їдальня у невеликому сиротинцю. На тарілках лежали каші з підливкою, пюре і маленькі котлетки з яловичини... Подруги обрали пюре з котлетою, оскільки знали, що ці крупи зовсім несмачні. Вони сіли за столик і почали їсти.
- Чого сумуєш? Знову через подружжя?! - поцікавилася Естер.
- Ні. Просто настрою нема... - пробелькотіла Аманда. 
Раптом вона побачила щось біле і пухнасте під столом. Дівчинка взяла "це" і здивувалася. Це ж кроленя!
- Що це?! - вигукнула Естер.
- Кроленя! - всміхнулася Аммі.