«Як повернути тепло та сила слова "Дякую"»

Було на світі яскраве сонечко, яке дуже допомагало всім. Зранку і до вечора воно давало тепло людям та тваринам, світило у кожне віконечко (ні про кого не забуваючи) і ми всі вже звикли бачити його. Таке велике, потужне та приємного, ніжного кольору, яке радує око. 
     І ось, як і завжди рано-вранці сонечко почало виходити, щоб виконувати свою щоденну рутину. І якось воно зрозуміло одну мудру думку: „Я не хочу більше працювати”, — і на це є причина. Воно втомилося тому що його ніхто не цінує: людям начхати на те, що робить для них сонце, "Це його обов'язок, так влаштований світ" — але хіба воно не заслуговує також на хоча б якусь повагу від інших? 
    І в один із таких днів настала темрява. Сонечко втомилося і вирішило заховатися за хмаринками, щоб провчити людство і, звісно, відпочити. На землі настає хаос: стає холодно настільки, наскільки було лише в Антарктиді та Арктиці; квіти гинуть через нестачу сонячного світла, а люди навіть на подвір'я не можуть вийти через аномальну температуру і лише тепер вони розуміють, що вони скоїли. Єдиний спосіб, щоб сонце знову до них вийшло — це вийти та попросити пробачення, але як зібрати всіх? Багатьом начхати на це, бо їм і в будинках комфортно.
    По телевізору та радіо передають: „Негайно повідомляємо! Таке трапилося вперше: сонце зникло. Вчені висунули свою гіпотезу, яку почали досліджувати. А що ж тепер нам робити? Залишилося лише молитися про те, щоб зовсім скоро все скінчилося і влада щось придумала. Можливо, буде якийсь спосіб. Будьте на зв'язку! Піп, піп.“
    Промайнуло ще кілька днів і все стало лише гірше: квітки повністю зникли із планети, як і всі дерева та тварини, а людям майже не вистачає ресурсів на виживання і тому зовсім скоро планета стане нездатною до життя, як і всі інші планети колись; все навкруги вкрилося сірою ковдрою, більше немає тих кольорових дерев або гарної зеленої трави. Більше немає. 
    Люди сперечалися в соціальних мережах, але діяти ніхто не хотів. І все у свої руки взяла маленька дівчинка — вона розуміла, що сонечко працьовите і вирішила діяти самостійно. Вона одягла якомога тепліший одяг, взяла папір та кольорові олівці і вирушила у свою подорож на подвір'я. Холодний вітер та темрява вдарили їй в обличчя, але вона не боялася цього. Навпаки! Сіла на сіру поверхню і почала малювати гарненький малюнок із написом: „Сонечко, вибач нас!”
    І ніби в справжній казці навкруги все почало світати та знову обирати своє забарвлення та кольори. Люди почали виходити зі своїх осель та дякувати Богу за пощаду.
   Мораль цієї казки така: ніколи не забувайте навіть про звичайні природні процеси (і не тільки). Все на планеті має свою працю і ми повинні бути їм вдячні за те, що можемо жити. Дякуємо ЗСУ! Дякуємо сонечко! Дякуємо Богу! Дякуємо всім.