З чого почати

Мені давно хотілося написати, але постійно не вистачало фантазії для сюжету. А ось сьогодні я подумала - твої думки і є твоїм сюжетом. Я в жодному разі не претендую на звання психолога, але, як на мене, інколи розумію людей краще за тих, в кого реально є диплом.

Секрет простий - я намагаюся їх відчувати, а не класифікувати за категоріями. І ще, завжди орієнтуюся на те, що для однієї і тієї ж ситуації різним людям знадобляться різні поради.

Взагалі маю звичку спершу розгледіти людину. Головна причина - мої власні таргани у голові, які мало хто може зрозуміти. Але все ж таки багатий неприємний досвід у спілкуванні з різними індивідами за мої всього-лишень 26, також наклав відбиток.

Я не довіряю з першого погляду. В тебе точно було таке - щойно познайомився, людина наче така класна, відверта, дружня. Ти відразу спілкуєшся в такому ж ключі і за малий проміжок часу підпускаєш її занадто близько. А потім жалкуєш, бо виявилося, що то язва і лицемірка, а не прекрасна людина. І маєш. Бобре якщо лише плітки про себе маєш, а не більші неприємності.

Тому я постійно придивляюся до нових у своєму житті. Прислухаюся, видивляюся, і лише через певний проміжок часу вдається побачити, хто насправді перед тобою. Бо ж часто і ті, хто здавався нестерпним з піднятим носом, виявляються "своїми".

Але тут буде і не про це. Я хочу поділитися своїм баченням почуттів і відчуттів людей, які здаються тобі занадто емоційними, ну або самим собі. Про те, як ми самі себе газлайтимо по типу "з чого тут плакати/гніватися, нічого ж не сталося, він/вона хотів (ла) краще і т.д.".

Як не збожеволіти від власних думок та усвідомити причини. Спробуємо розібратися.