Розділ I. Глава 7

 Я була розгублена і не знала, що робити.

 Хлопець, що дарував мені усмішку, який підтримував мене та дружив зі мною, раптово просто віддалився. Джаспер не чекав на мене після школи, наше спілкування було на рівні ледь знайомих приятелів. Він уникав мене та ігнорував. Це завдавало болю.

 У той час, поки мій колишній найкращий друг покинув мене, нічого не пояснюючи, я помітила, що Ітан, навпаки, намагався здружитися зі мною.

 Після першого навчального дня цього року ми так і залишилися сидіти разом. Будинок Ітана був неподалік від мого, хлопець люб'язно проводив мене додому щодня. Мені подобалося з ним спілкуватися, але забути про Джаса мені здавалося неможливим.

 Ітан був із великої родини, у нього було дві сестри та два брати. Він четверта дитина в сім'ї, і я не помилилася, коли подумала про те, що він дорослий на свої роки. Так, хлопець був добрим і веселим, як і Джаспер, але від нього йшло відчуття серйозності, він був відповідальним, адже рано втратив матір…

 Мій новий однокласник і друг переїхав до нашого міста нещодавно, адже його батько та мачуха отримали гарну роботу тут. У перший ж день нашого знайомства Ітан зізнався, що не любить вчитися. Мені це здалося дивним, адже на уроках він часто просив у мене конспекти та змагався у тому, хто швидше відповість на запитання вчителя. Іноді мене це веселило, хоч на пару секунд, але я подумки відходила від Джаспера і нашої з ним проблеми.

 Одного дня ​​трапився не дуже приємний випадок.

 Була перерва, весь клас відпочивав після чергового уроку. Я сиділа поруч із дівчатами, обговорюючи з подругами якийсь фільм, поки поряд був Ітан, який щось креслив у зошиті і не звертав на нас особливої ​​уваги.

- У тебе незабаром день народження, а ти ще не надумав чи запрошуватимеш когось? - Почулося неподалік.

 Я миттєво впізнала голос Ентоні, що з початку року крутився біля Джаспера, ставши його нерозлучним другом. Знаю, що чужі розмови підслуховувати не можна, але я не стрималася, а тому, не дивлячись на хлопців, прислухалася.

- Так, ти маєш рацію, - відповів Джас і за його тоном я зрозуміла, що він усміхається.

 День народження. Я завжди пам'ятала цю важливу для нього дату. Нещодавно я навіть думала, що подарувати йому цього року.

- Ну? І кого запросиш? - повторив питання Ентоні.

 Я стримала невдоволення, вдаючи, що слухаю чергову історію від Мері. Ентоні нагадував мені п'явку. Він був не дуже високим, але спритним і швидким. Через руде волосся його прирівнювали до хитрого лиса, але для мене він - п'явка. Якщо чіплявся до когось із якимось питанням, то не відлипав.

- Ну, а ти як думаєш? - Зітхнув темноволосий і позіхнув, відразу ж відповівши: -Я запрошу тільки найближчих друзів. Найкращих.

 Після цих слів щось всередині мене стислося. В мені з'явилася надія і губ торкнулася легка посмішка.

- Керрі? Ти тут? Прийом? - Прошепотіла Кармен, тицьнувши мене в бік ліктем. через що я голосно ойкнула, перервавши Мері на пару секунд.

- Так, так, - посміхнулася я щаслива. - Пробач, Мері, продовжуй.

 Склавши руки на грудях і спершись на спинку стільця, я зиркнула на Ітана. Він щось малював у своєму блокноті, але повернув голову до мене. Я лише посміхнулася йому, адже була радісною і хотілося ділитися цим з іншими, як раніше. Мені здалося, що він трохи почервонів, його щоки мали рожевий відтінок, але хлопець все ж усміхнувся мені у відповідь.

***

 Тоді Джаспер так і не запросив мене на свято. Натомість мені вперше написав Ітан, бажаючи спілкуватися ще більше.