Розділ I. Глава 2

Я пам'ятаю, як швидко ми зблизилися та стали друзями. До школи ми ходили разом, додому теж, крім цього ми й гуляли у компанії одне одного у вільний час. Я допомагала Джасперу на уроках, а він смішив мене, але водночас і не відволікав. Мені подобалося, як він намагався підтримати мене, коли я нервувала на контрольних. Було приємно, коли той раптово просто сідав і розглядав мене, доки я щось записувала чи читала.

Він дбав про мене, а я про нього. Ми сміливо називали нашу дружбу міцною.

***

- Б`юся об заклад, що я швидше доїду до майданчика.

 Я посміхнулася і закотила очі, глянувши на Джаспера.

- Звичайно швидше, ти ж хлопчик!

 Ми сиділи на лавці біля його будинку. На ногах були ролики, на обличчі – посмішки.

- А ти - дівчинка, і що? - спитав він, схиливши голову на бік і обережно підвівшись. - До того ж ти катаєшся краще за мене.

 Не розуміючи його, я й сама підвелася, під'їхавши до хлопчика.

- Тоді до чого це змагання? Якщо ти думаєш, що я виграю, то навіщо нам змагатися?

 Джаспер почухав потилицю, спантеличившись і знизавши плечима.

- Щоб подразнити тебе, - посміхнувся він. - Усе, хто останній, той купує цукерки!

 Темноволосий щосили ринув до майданчика і я вже хотіла поспішити за ним, як почувся зойк. Не встигла я нічого зрозуміти,, як Джаспер розпластався на асфальті. Злякавшись, що він щось зламав, я кинулася до нього, невдовзі присівши поряд.

- Тобі боляче? Де болить? Мені подзвонити твоїй мамі? Джас?

- Гей, гей, тихіше, - відповів він, подивившись на мене і винувато посміхнувшись. - Це лише подряпина.

 Той вказав на збиті коліна, на яких були краплі крові.

- Безглуздя, - відмахнувся Джас, підводячись.

 Хлопчик обтрусив шорти і розім'яв ноги, а потім руки, поки я так і сиділа, все ще хвилюючись.

- І чого ти так розпереживалася? - спитав він, а потім його губи розпливлися в хитрій посмішці. - Чи ти закохалася?

 Мої щоки спалахнули і я миттю піднялася, тицьнувши його в плече кулачком. У нашому віці це слово було якимось образливим, воно було на рівні прокляття. Напевно, образливим воно здавалося через те, що майже завжди було правдою.

- Ще чого, - пирхнула я, а потім швидко сказала: - Хто останній до магазину, той купує нам морозиво!

Посміхнувшись, я поспішила вулицею. Почулося невдоволення Джаспера, а потім він теж засміявся, намагаючись наздогнати мене.