=27=

Така увага Молотова була мені приємна. Суто по-жіночому я не могла не реагувати, коли настільки серйозний чоловік до мене залицявся. Однак серйозних емоцій не виникало.

Можливо, моє серце зачерствіло після негативного досвіду, який я отримала завдяки колишньому чоловікові. Арсанов залишив глибокі рани в душі.

Зараз настала емоційна тиша.

Я щиро раділа кожному новому дню. Світ відкривався інакше. Раніше моя реальність оберталася навколо Давида. А тепер багато чого змінилося.

Навчання. Робота. Моє життя не тільки діти. Мені потрібно дати їм гідне майбутнє, а для цього важливо наполегливо працювати щодня.

Але варто було зітхнути з полегшенням, як новий удар обрушився на мене. Причому такий, якого я зовсім не чекала.

Як зазвичай поверталася додому, майже підійшла до свого подвір'я, коли поруч раптом зупинився величезний позашляховик. Дверцята відчинилися і мене заштовхали всередину. Усередині спалахнуло відчуття дежавю.

Практично так викрадав мене Лютий.

Але люди в машині зовсім не були схожі на його охоронців. Тих я вже впізнавала за обличчями. А цих мордоворотів бачила вперше.

- Хто ви? - пробурмотіла. - Вам краще мене відпустити. Навряд чи Лютому сподобається те, що тут відбувається.

Чоловіки переглянулися, але нічого не відповіли.

- Ви ж знаєте Лютого? - не збиралася замовкати.

Знають. Не можуть не знати. Тарас відома людина в нашому місті. Багато хто його боїться. Але не ці типи.

- Він чекає мого дзвінка, - продовжила я, вирішила збрехати. - Ми домовилися зустрітися, адже я хрещена мати його дитини. Він має відправити за мною свій автомобіль, тому... якщо ви просто зараз відпустите мене, то у вас жодних проблем не виникне.

Мовчання було мені відповіддю.

- Лютий не просто так отримав це прізвисько, - пробурмотіла я, відчуваючи, як горло здавлює від страху.

Гадки не мала, що відбувається. Що на мене чекає? А вдома мої малюки. Нехай і з нянею, все одно...

- Лютий не єдиний авторитет у цьому місті, - раптом вимовив один із моїх викрадачів.

Можливо, він збирався сказати ще що-небудь, але під поглядом іншого мордоворота різко замовк.

Мабуть, їм узагалі заборонили зі мною спілкуватися.

- Дурниці, - прошепотіла я. - Немає нікого серйознішого, ніж Лютий. І ви це зрозумієте особисто, якщо не повернете мене назад.

Ризикована провокація. Але що ще залишалося? Вискочити на ходу з машини? На жаль, не можна. По обидва боки від мене ці здоровані. Навіть якщо захочу так вчинити, не зможу відчинити дверцята.

Чоловіки мовчали.

Авто мчало в невідомість.

Я дивилася по сторонах, намагаючись зрозуміти, куди саме ми прямуємо. Серце тривожно стискалося від усвідомлення, що машина покинула межі міста.

Елітний район, де розташовувалися будинки заможних бізнесменів і політиків, промайнув за вікнами авто, а потім зник.

Тепер показалися зовсім інші краєвиди. Безпросвітний ліс. Нікого навколо. Навіть на допомогу нікого покликати.

Мене везуть у посадку? У відкрите поле?

Машина несподівано з'їхала на узбіччя. Зупинилася просто між деревами. Двигун заглух, і моє серце одразу пішло донизу.

Як же так? Що тепер буде?

- Ходімо, - сказав один із мордоворотів і вийшов із машини, кивком голови наказав слідувати за ним.

Відмовилася, рішуче похитала головою.

- Що не так? - похмурішав здоровань.

- Ні, нікуди звідси не піду, - втиснулася в сидіння.

Він потягнув руку до мене, але інший бандит зупинив його жестом.

- Виходь по-хорошому, - процідив мордоворот. - Або наш господар особисто тебе з салону витягне. Хочеш грати жорстко?