=25=

Я б могла вирішити, що це банальні ревнощі. Якби Давид не виставив мене з дітьми за поріг посеред ночі, наплювавши на щасливий шлюб, на всі почуття і клятви, які він мені давав. Якби він сам не вчинив зі мною і з нашими трійнятами як справжній покидьок. Але з огляду на все, що сталося, про які ревнощі тепер могла йти мова? Повний абсурд.

Найімовірніше, Арсанова зачепило те, що я не зникаю одна, не ллю за ним сльози. Аж надто він цинічний і розважливий ублюдок. Побачив поруч зі мною іншого чоловіка, причому зрозуміло ж, що цей чоловік гарна людина. І все - одразу заграла його гордість.

Він міг знайти мені заміну. А я повинна була страждати. Такий стан речей напевно влаштував би Арсанова набагато більше, ніж ситуація, яка раптом відкрилася йому зараз.

Захотілося нервово розсміятися, але я вирішила не показувати жодних емоцій. Давид нічого від мене не заслужив. Хіба тільки абсолютну байдужість. І нехай моє дурне серце досі болісно стискається, побачивши колишнього чоловіка з його новою дружиною, я ніколи й нікому цього не покажу. Особливо йому!

Нехай обурюється. Нехай біситься. Це виключно його проблеми.

Повернулася до Арсанова спиною і посміхнулася Молотову.

- А взагалі, можемо зайти за покупками, - сказала йому.

- Тільки не думай, ніби я дозволю тобі самій усе оплачувати.

- Клим... - спробувала заперечити.

- Це не обговорюється.

Ми пройшли повз Арсанова всередину торгового центру. Трійнята захопилися спілкуванням із Молотовим, тому не помітили батька.

Вдало все склалося.

Однак я уявити не могла, яким виявиться продовження.

Наступного дня сюрприз чекав на мене просто в університеті, куди я прийшла, щоб вирішити ті питання, які не можна було вирішити онлайн.

Кураторка прийняла мене без черги, одразу ж запросила в кабінет. Ми все швидко обговорили, і я вже зраділа, що скоріше зможу повернутися додому, до малюків. Однак усе виявилося не настільки просто, як я вважала.

- Вам краще затриматися, - сказала кураторка.

- Чому?

- З вами хоче поговорити одна важлива людина.

- Не розумію...

- Зараз я його запрошу, - швидко додала вона. - Зачекайте хвилинку.

Вийшла з кабінету, залишивши мене саму.

Дивна ситуація.

Що відбувалося?

Почали закрадатися нехороші підозри. Одразу згадалася вчорашня зустріч з Арсановим.

Невже він звернувся до університету? Хоче перешкодити моєму навчанню? Вирішив так тепер помститися? Чи як це розуміти?

Купа думок піднялася в голові, і я усвідомила, що близька до істини, коли в кабінет зайшов начальник охорони Давида.

- Борис? - упустила здивовано. - Що тут...

- Нам варто дещо обговорити.

- Це наказ Давида?

- Ні, пан Арсанов не в курсі. Упевнений, він би не схвалив мою ініціативу, але залишатися осторонь я теж не міг. Питання потрібно обговорити зараз.

- Нічого нам обговорювати, - похитала головою і піднялася. - До того ж, я поспішаю.

- Це не займе багато часу.

Щось у його тоні змусило мене застигнути на місці.

На душі стало неспокійно.

- Ви збираєтеся заміж? - запитав він.

- Ні, але...

- Просто вирішили зав'язати стосунки з цим Молотовим? - тут же послідувало нове запитання.

- Моє особисте життя вас не стосується.

- Усе дуже серйозно, Ірино.

Маячня якась. Він стверджував, ніби діє самостійно. Однак обговорював такі питання, які його зовсім не стосувалися.

- Послухайте мою пораду, - продовжив Борис. - Не заводьте ні з ким роман. Не важливо, як саме це буде. Серйозно чи ні. Я вам дуже рекомендую залишатися осторонь від будь-яких чоловіків на вашому шляху.

- І після таких заяв ви справді хочете сказати, ніби вас відправив не Арсанов? - гірко усміхнулася.

- Я сказав правду, - упевнено заявив він. - Це моє рішення вийти з вами на зв'язок. Зрозуміло, таємно. Ніхто не повинен дізнатися про нашу розмову. Моєму господареві це не сподобається. Він не схвалює таку ініціативу за своєю спиною.

- Учора я випадково зустрічаюся з Давидом, а сьогодні ви таке мені говорите. Дуже дивний збіг, чи не так?

- Можливо, - він не сперечається, вираз його обличчя залишається байдужим. - У вас діти, Ірино. Не забувайте про них. Стосунки з новим чоловіком можуть серйозно змінити все ваше життя.

- Це загроза?

- Попередження.

Я замовкла. Горло скувало холодом.

- Ви ж знаєте, пан Арсанов ніколи не попереджає. Він діє різко й одразу. Без найменшого зволікання. І дуже сподіваюся, ви ніколи не потрапите йому під гарячу руку.

- Давид відмовився від дітей.

Борис мовчав.

- Він вигнав нас із дому.

Обурення закипало всередині мене. У тому, що начальник охорони мого колишнього чоловіка заявився сюди з абсурдними вимогами відчувалася воля Арсанова. Інакше подібне не можна ніяк пояснити.

- Моя справа - попередити, - нарешті вимовив Борис. - А ви приймайте рішення самостійно.

- Дякую, так і зроблю.