Фінал. Вони обов’язково побачаться через рік

Увечері село враз ожило. У сусідських дворах загупали сокири, скрипіли колеса возів, було чути сміх та вигуки. Люди, цілий день пережидаючи денну спеку, віддавали тепер усю накоплену енергію, і село стукатиме, гуркотітиме, дзенькатиме до самої ночі.

Сутеніло. Свєта сиділа в спортивному костюмі за двором і думала, чи варто було погоджуватись на пропозицію. Сашик був ніби нормальним, але чого не сказав, що задумав? У хлопців одне на умі. Дівчина нахмурилась і відчула, що злиться. «Чого це я маю його чекати?» — подумала вона.

Минуло десять, двадцять хвилин... Уже зовсім споночіло. На трасі почали з’являтись групки молоді, які сунули на гульки в клуб, прохолодне вечірнє повітря наповнилось запахами стійких парфумів. Добре, що ніхто не бачив Свєту на лавочці, яка сиділа і чекала невідомо-що.

— Ну гаразд, треба йти, — сказала вона сама до себе і почала підводитись.

І тут прямо перед нею опустився Сашик. На ньому був чистий светр і сині спортивні штани. Вигляд мав доволі збентежений.

— Ізвіні, дома припахали, —  сказав він тихо.

— Та нічого, — так само тихо відповіла Свєта, умить забувши про злість. — Ну шо, який у тебе план?

— Зараз все побачиш, — сказав хлопець і обережно обняв дівчину за талію.

Вони піднялись у повітря і полетіли. Свєта аж зойкнула від несподіванки і глянула вниз, на хати, з яких виривалось світло, тьмяні ліхтарі вздовж траси, темні городи і річку, яка змійкою звивалась у плавнях. Сашик міцніше притиснув її до себе і вони полетіли швидше. «Куди ми летимо?» — крикнула до нього Свєта, але Сашик не відповів, зосереджено дивлячись поперед себе.

Село скоро скінчилось і вони вже мчали над безлюдними, чорними полями. Свєта, уже звикнувши до польоту, радо підставляла вітру обличчя. Потім вона глянула на Сашка, але той був максимально серйозним, і дівчина аж засміялась з цього.

За селом вигулькнуло водосховище, у плесах якого відбивався великий, повний місяць. Потім почався ліс, і Свєта опустила руку, торкаючись кінчиками пальців верхівок дерев. Сашик рвонув угору і дівчина від несподіванки смикнулась, і хлопець ще міцніше притиснув її до себе.

— Це було круто! — сказала Свєта, коли вони повернулись.

Вони сиділи на лавочці біля двору бабусі Світлани, а навколо стояла тиша, яку порушували медитативні цвіркуни. Сашик глянув на дівчину і слабко усміхнувся. Свєта не втрималась, підсунулась ближче і поцілувала його в щоку.

— Свєт… — мовив Сашик здавленим голосом. — І нашо тобі той город? Оставайся тут…

— Не знаю, не знаю…— протягнула дівчина. — Але я буду точно до вас приїжджати влітку.

— Я буду чекати тебе весь рік, — тихо сказав хлопець.