Ви ніколи не здогадаєтесь, на що найкраще клює риба

Наступного дня Свєта не знаходила собі місця від нудьги. Вона спочатку крутилась перед дзеркалом та фарбувала і так нафарбовані нігті, потім приймала сонячні ванни на розкладушці. Телевізора в бабусі дійсно не було — колись був, та зламався. У селі ніхто таку техніку ремонтувати не вмів, а в місто везти ні на чому. «От я так і привикла без того телевізора!» — сказала бабуся, а Свєта лише зітхнула. З технічних пристроїв була лише радіоточка, яку дівчина слухала рівно п’ять хвилин, бо від бубоніння депутатів стало хилити в сон.

А дні стояли довгі і спекотні. Свєта уявляла подругу Маринку, яка зараз лежить десь на пляжі, а ввечері піде на дискотеку. «Може я хоч тут собі море влаштую?» — подумала дівчина і настрій її відразу поліпшився.

Бабуся розповіла, як знайти пляж («Правда, я в тому крайку давно не була, може і нема того пляжа давно»), і Свєта, не довго чекаючи, озброївшись великим рушником, вирушила.

Незважаючи на те, що годинник ледве перевалив за дев’яту ранку, припікало добряче. Але Свєту спека не турбувала, вона була одягнена за погодою — короткі джинсові шорти, з-під яких виглядали красиві і пружні ноги, топ з відкритим животом, крутезна китайська чорна кепка зі стразами, стильні в’єтнамські капці-діанети. Дівчина йшла розпеченим селом під квоктання курей і віддалене мекання кіз, вальяжно жуючи останню жуйку. Нечисленні люди, які траплялись її на шляху, зупинялись і довго на неї витріщались, і в ті моменти самій Свєті здавалось, що вона враз дорослішала років на два, а може й на більше і їй виповнилось п’ятнадцять, а то і всі сімнадцять. Поодинокі перехожі стежили, поки дівчина не зникала з поля зору, а Свєта ішла і, немов в центрі міста, невидючим поглядом дивилась поперед себе.

Пляж був не так далеко — треба було минути міст і завернути направо, а там кілька сотень метрів вздовж узбережжя. Але Свєта вже бачила невеликий жовтий клаптик на березі річки, який гарно вирізнявся між вербами. На диво, він був зовсім безлюдним. І дівчина, переклавши рушника на іншу руку, пішла швидше, аж ось біля самого мосту помітила знайому фігуру в брудній футболці. Сашик сидів на березі біля одного з небагатьох чистих плес і з надзвичайно зосередженим виглядом спостерігав поплавком. Свєті на мить здалось, що то не людина, а пам’ятник, таким хлопець був зосередженим. Дівчину це чомусь зацікавило і вона підійшла ближче. Рибак навіть не ворухнувся, продовжуючи чатувати на кльов. «Треба щось сказати… — промайнула думка в голові Свєти. — Тільки що?» Не придумавши нічого кращого вона кашлянула і Сашик нарешті повернувся.

- О, а ти шо тут… — почав він і затнувся, вражений її яскравим несільським виглядом.

Дівчина усміхнулась і спитала:

- Акулу ловиш?

- Та нє, карасики в основному… — кинув Сашик, знову повернувшись до поплавків, один з яких поволі поплив в сторону. — Ану…

Він витягнув вудку і розчаровано сплюнув, бо гачок був порожнім. Насадивши наживку, закинув знову. Свєта уважно за цим спостерігала, жуючи вже ніяку жуйку.

- Дивне у вас село… — сказала вона по паузі.

- Чого? — підняв до неї очі хлопець.

- Ну як… Ананаси вирощуєте, люди літають…

- Та то ще в Яблунівці не була… — протягнув Сашик, стежачи на кльовом.

- А що там? Динозаври? — запитала дівчина, сміючись.

- Опана, а ти откуда знаєш? — щиро здивувався хлопець і різко висмикнув вудку. — Ех, зійшла…

Свєта нічого не відповіла, лише лоба наморщила, подумавши, що Сашик жартує, а потім кивнула головою на вудку:

- А можна і мені?...

- Шо, закинути? — з недовірою звів на неї очі Сашок, поновлюючи наживку.

- Ну так, може в мене вийде що-небудь піймати?

Сашик знизав плечима, але подав вудку, показуючи, як правильно закидати. Свєта різко смикнула вудилищем і мало не впустила його з рук. Під час другого разу гачок зачепився за край її шортів. Лише на третій раз поплавок смачно булькнув у чисте водне плесо. Він кілька хвилин ледь погойдувався на слабких хвилях, і ось смикнувся, потім ще і ще, ледь пірнаючи під воду. Свєта різко повела вудилище в сторону, мало не впустивши вудку, але вийняла порожній гачок. «Коли на місці скаче, треба до себе смикати», — зауважив Сашик, подаючи вудку з новою наживкою. Дівчина закинула, цього разу з першого разу, і стала чекати.

Вони так провели півгодини. Кльов був, але слабким, риба виявилась хитрішою — вона швидко з’їдала наживку, ну ніяк не бажаючи ковтати гачка. Свєта ж увійшла в азарт: закидала, намагалась підсікати, чортихалась, немов бувалий рибак. І ось, знову закидаючи, дівчина заточилась і таки впустила вудку. На щастя, вона не впала повністю у воду, але рибалити продовжив уже Сашик.

- Класна штука ця рибалка, — сказала дівчина через якусь хвильку, спостерігаючи з-за спини. — Бо у вас тут і зайнятись нічим.

- Гм… — кинув хлопець, спостерігаючи за поплавком. — Ну це як сказати.

- Тобто?

- Ну… — почав тягнути Сашик. — Виходь сьогодні вечером за двір…

- Нашо? — насторожилась Свєта.

- Потом узнаєш, — буркунув хлопець. — Просто виходь, шо ти прямо все розпитуєш…