Знайомство з місцевим Суперменом

Батько поїхав надвечір, пообіцявши повернутись з матір’ю і довгов’язим дядею Шуріком через тиждень, тому Свєта залишилась з бабусею сама. Дівчина, наморена після дороги, заснула рано і прокинулась, коли ранок тільки займався.

У великому будинку було тихо, лише десь за стіною ритмічно цокав настінний годинник. Свєта трошки покрутилась у ліжку, але сон не йшов — виспалась. Дівчина сіла на ліжку, позіхаючи і потираючи скуйовджену голову, усе ще не вірячи, що вона насправді в селі.

Остаточно розбуркавшись, вона встала, так-сяк застелила ліжко і вийшла з кімнати. У хаті було порожньо і чисто. Старі, мабуть, ще сталінських часів меблі акуратно стояли на своїх місцях, на стіні жовтіла радіоточка (дівчина з жалем відзначила відсутність телевізора, хоча би старенького), у центрі зали — стіл, застелений новою клітчатою цератою, на якій стояла ваза з фруктами. Свєта підійшла ближче, розглядаючи червонобокі яблука і жменьку малини, й згадала про ананаси. Вона дійсно вчора пила ананасовий сік чи то її приснилось? Якось не віриться.

Дівчина дослідила решту будинку. Окрім зали і спальні, де провела ніч Свєта, тут була ще дві спальні, кухня і напроти неї — комірчина. У кухні також все було чисто і на своїх місцях — столик, на якому щось було накрите рушником, старий пузатий холодильник, кілька шафок, висока дерев’яна табуретка, з білосніжним тазиком і парою чистих рушників поряд на стіні.

- Мрак… — сказала своє коронне Свєта.

Але оскільки раковини та ванни з джакузі у будинку не було, Свєті довелось умитись з тазика. На столику вона знайшла каструлю зі ще теплою молодою картоплею та салат, щедро заправлений соняшниковою олією.

Минуло ще хвилин десять, поки дівчина снідала, але бабусі так і не було. Свєта якийсь час сиділа перед немитим посудом і дивилась у вікно на дворик, відчуваючи, як вселенська нудьга охоплює її. І дівчина вийшла надвір.

Тут також усе було сонне. Пес, побачивши гостю з міста, ледь припідняв голову, але лише позіхнув і знову заплющив очі. Свєта трошки поблукала двориком і натрапила на велику сусідську вишню, яка віттями звисала у бабусин двір. Гілки було щедро уквітчано ягодами, великими і соковитими, тому Свєта, не довго думаючи, почала рвати їх, відчуваючи, як уже важкі ягоди вибухають у роті перестиглим соком. З’ївши штук десять на одній гілці, дівчина перейшла до іншої і відчула, як щось легенько стукнуло її по маківці. Свєта провела рукою по волоссю і видобула звідти кісточку від ягоди. Не встигла вона отямитись, як по голові щось стукнуло, знову і знову.

Свєта глянула вгору і помітила на самому вершечку хлопця, який їв вишні і хвацько спльовував на землю кісточки.

- То ти кидаєшся? — запитала дівчина, виймаючи з волосся черговий «подарунок».

- А шо? — нахабно запитав хлопець, плюючись.

Свєта не знала, що на це відповісти, тому просто стала відходити від дерева, хлопець же завмер з нерозкушеною ягодою в роті.

- Ну я пошутив, чого ти? — сказав він уже без задирства в голосі. — Як тебе звати?

- Свєта, — похмуро відповіла дівчина, склавши перемазані вишневим соком руки на грудях.

- Круто. А я Сашик, — озвався хлопець зі свого дерева. — Я бачив, ви вчора на «Жигулях» приїхали з міста.

- І що далі? — холодно запитала дівчина.

Сашик на мить розгубився, але потім примирливо запитав:

- Хочеш настоящих вишень, ну таких, шоб прямо башню знесло? Давай до мене на верхушку, тут не вишні, а просто казка.

- І як я туди залізу, цікаво? — запитала Свєта.

- Та так же, як і я! — хвацько мовив хлопець.

Він викинув кілька ягід, які тримав у руці, потім відпустив гілку і повільно підлетів над деревом. Ніби хвастаючись, хлопець на мить зависнув над вишнею і за мить м’яко приземлився перед дівчиною, розбудивши пса, який вискочив з буди і почав валувати на чужого.

- Що? Як? — ледь вимовила Свєта.

- Та якось так! — бравуючи, мовив хлопець, не звертаючи жодної уваги на пса. — По-другому на верхушку не залізеш.

На вигляд йому було років на два менше, хоча він міг бути однолітком Свєти — дівчина давно помітила, що однокласники її віку часто виглядають так, ніби їм менше років. Хлопець був невисоко зросту, проте його кремезний вигляд свідчив, що більшість часу від або багато фізично працює, або займається спортом. Однак тілесна сила перекреслювалась зовнішнім виглядом — брудна зеленкувата футболка, вимащена вишнями, з закоротких потяганих шортів стирчали дві немиті ноги, за взуття правили добряче стоптані старезні в’єтнамські капці.

- Мені це сниться, сниться… — самими губами промовила дівчина, поступово блідніючи.

Сашик засміявся.

- Зразу видно городських, — сказав хлопець, спльовуючи собі під ноги. — Ну так шо, пагналі на верхушку?

І Сашик простягнув вимащену соком долоню. Свєта не зрушила з місця, проте задумалась, недовірливо дивлячись на цього летючого любителя вишень. З роздумів її виривав знайомий голос, який пролунав звідкись з глибину двору:

- О, Сашик, а ти шо тут робиш?