Двадцять дев’ятий розділ.

Травневого вечора Марія та Сергій вийшли з ресторану. Пилипенко запропонував Сметанчук:

- Ходімо прогуляємося парком.

Та погодилася. Хлопець обняв свою кохану і вони пішли. Вони гуляли і про щось розмовляли. Та раптом Марія промовила:

- Ой я забула. Мені треба завтра рано вставати. Я обіцяла подрузі допомогти клеїти шпалери.

- Давай на хвилину затримуємося. Я маю дещо сказати.

- А це не почекає.

- Ні.

- Ну добре.

Сергій взяв Марійчині руки до своїх і поглянувши їй в самі очі промовив зворушливим голосом:

- Маріє я тебе кохаю. І ми зустрічаємося вже давно… давай одружимося.

І з цими словами він дістав з кишені коробочку та відкрив. Там була золота каблучка. Сметанчук не очікувала такого. Вона не знала, що сказати. Пилипенко трішки нервував. Він думав, що поквапився з пропозицією. Тому і мовив:

- Ну якщо ти неготова, то я можу почекати.

Але Марія, все гарно обдумавши, сказала:

- Ні я готова. Я згодна. Давай одружимося.

Сергій надів їй каблучку на палець і вони поцілувалися. Минуло скількись часу і він провів її додому. Вони попрощалися і поцілувалися.

Сметанчук ввійшла до себе в квартиру. Вона була сповнена емоцій. Новину треба було розповісти батькам. Що Марія і зробила.

- Ну доцю вітаю – сказала мама і обняла доньку.

- Треба б познайомитися з женихом – мовив тато.

- Ми домовилися з Сергієм, що він прийде наступного тижня в Середу – сказала донька.

- От і добре – погодилися батьки.

Марія з батьками ще довго про щось говорили. Аж доки вона не згадала, що мала рано вранці йти до подруги і тому пішла спати.