Чому плакала вона???
Двадцятий розділ.
Марія ще раз оглянула валізку. Хоча поїздка була всього да два дні, з нею мали бути найнеобхідніші речі. Впевнившись що все гаразд і попрощавшись з мамою та татом, вона вийшла з квартири.
На автовокзалі на неї вже чекав Сергій. Він незважаючи на те, що було рано вирішив провести кохану. Коли Сметанчук підійшла до нього, вони привіталися і поцілувалися, Пилипенко сказав:
- Ну і в тебе чемодан. Ти ніби на місяць зібралася.
- Ні не на Місяць, а всього на всього в Київ – пожартувала вона.
- Я це і зрозумів. Але всеодно навіщо стільки речей?
- Там тільки найнеобхідніше.
- А зрозуміло.
Сергій вирішив більше з нею не спорити. Марія мовила до нього:
- Міг би не вставати так рано.
- Я подумав що буду сумувати за тобою.
- Та я тільки на два дні.
- Для мене це ніби вічність.
- Ой. Ну добре буду тобі писати.
- Кого листи.
- Ага у вайбер.
- Ти краще роби відео-виклик.
- Добре.
Сергій обняв Марію за талію. Невдовзі прибув автобус. Тож вони обнялися та поцілувалися на прощання.
Коли автобус від’їздив, Сметанчук помахала рукою коханому, який стояв на платформі. Та коли він зник з її погляду, їй стало навіть трохи сумно. Вона подумала «Нічого мине два дні і знову побачу коханого». Невдовзі, Марія відволіклася на дорогу і заснула. А автобус тихенько прямував до Києва.
#10869 в Любовні романи
#2656 в Короткий любовний роман
#2864 в Молодіжна проза
Відредаговано: 11.04.2020
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
