П’ятнадцятий розділ.

Сметанчук йшла, пізно ввечері, в гофрованій темно-сірій вечірній сукні, по скверу що на центральній площі міста. На лавочці біля фонтану вже на неї чекав Пилипенко. Коли він її побачив, то підвівся й підійшов до неї. В руках в нього був букет помаранчевих лілій.

- Ти чарівна – сказав він їй.

Після чого подарував квіти та поцілував.

- Вибач, що запізнилася – сказала Марія у відповідь.

- Та нічого.

- Ну що ходімо.

- Ходімо.

І вони пішли гуляти містом. Йшли вони в напрямку П’ятницької церкви. При цьому вони про щось розмовляли і трималися за руки. Крокували вони повільно та граційно, неначе, пливли два лебеді по ставку.

Скільки минуло часу хтозна. А вже Марія та Сергій сидять на лавочці, неподалік церкви і про щось говорять. Легенький вітерець гойдає дерева. Але проходить небагато часу і він стихає.

По волі настає північ. А двоє як сиділи так і сидять розмовляючи про щось. А навкруги них практично нікого немає. І вони самі в парку.

Сергій однією рукою обіймає Марію, а іншою легенько стискає її праву руку. Він нахиляється ближче до неї і зібравшись каже:

- Марічко, я хочу дещо сказати.

- Якщо чесно і також хочу… сказати щось.

Він дивиться їй в очі. Його погляд наповнюється впевненістю і він промовляє:

- Я кохаю тебе.

Вона промовляю у відповідь.

- І я тебе кохаю.

Вони нахиляються один до одного і їхні уста зливаються в ніжному поцілунку. Спершу трішки несміливому, а потім переростає шалений та палкий.

Десь тільки о пів на другу Сергій та Марія приходять до її будинку. Їм не хочеться прищаться, але вона цілує його і промовляє:

- Бувай.

Він відпускає її руку та каже:

- До завтра.

А Марія посміхається, киває головою та входить до під’їзду. Біля дверей вона знаходить ключи від квартири і відмикає двері. Сметанчук тихенько входить до квартири. Мама і тато вже сплять. Тому вона нишком йде до своєї кімнати і лягає спати. Вона ні про що не розмірковує, а як тільки її голова торкається подушки, то одразу засинає.