Чотирнадцятий розділ.

Минуло декілька днів з того моменту як захворіла Марія. Вона повністю одужала. Сьогодні вона з Сергієм, її подругою Наталкою та хлопцем Наталії Павлом збиралися на міський пляж.

Погода на дворі була сонячною та жаркою.

Марія приміряла свій купальник. Її купальник був сірого кольору з рюшами на плечах. Сметанчук посміхнулася сама собі. Вона виглядала прекрасно. 

Поскладавши всі речі до пляжної сумки і одягши футболку та джинсові шорти дівчина вийшла з квартири.

На автобусній зупинці, вона сіла до маршрутки, яка їхала через пляж. На одній з зупинок до маршрутки ввійшов Сергій. В руках в нього був пакет з речами. Зодягнутий він був в білу футболку з зображенням Гербу та лляні шорти. Він підійшов до Марії та привітався. Вони почали про щось розмовляти. Коли вони вийшли на потрібній зупинці, на них вже чекали Наталка з Павлом.

Наталка була брюнеткою невисокого зросту з карими очима та курносим носиком. На ній була зодягнута синя футболка поло та сині шорти. Павло був трохи вищим за Наталку, зодягнутий, також, в синю футболку та джинси.

Сметанчук підбігла до подруги і вони обнялися та поцьомкали одна одну. Марія мовила до знайомих:

- Знайомтеся. Це Сергій.

Після чого звернулася до Сергія:

- А це Наталка і Павло.

Павло та Сергій привіталися рукостисканням. Всі четверо побрели до пляжу.

На пляжі було багатолюдно. Здавалося яблукові ніде впасти. Проте знайти місце таки вдалося. Поки дівчата пішли переодягатися, хлопці розстелили покривала для лежання. Невдовзі все було готово.

Всі четверо пішли купатися. Троє з них плавали, а Наталка ні, оскільки плавати не вміла. Тому вона просто бродила по річці.  Марія пропонувала їй навчитися плавати, але та не погоджувалася. Коли всі наплавалися, то пішли на берег загоряти.

- Гарно поплавали – мовив Сергій.

- Так – погодився з ним Павло.

Компанія почала про щось розмовляти. Та невдовзі розмова припинилася.

Павло, щоб розважитись, дістав з своєї сумки надувний м’яч. Наталка обурено мовила:

- О і суди м’яч притягнув.

- А що можна пограти – сказала на те Марія.

- Чом би і ні – погодився Сергій.

Всі четверо засміялися і розділившись на дві команди, хлопців та дівчат,  почали грати в футбол. Їм було весело. Аж раптом, Сергій ступивши крок назад, запинився і глянув на ногу. З п’ятки текла кров. Як виявилося він наступив на розбиту склянку. Гра припинилася. Троє підійшли до пораненого.

- О блін – мовила співчутливо Марія – Треба б обробити рану. А я як на зло нічого не взяла, навіть, лейкопластиру.

- Нічого. Я взяв – сказав на те Сергій.

- Рану треба б обробити.

- В мене є одеколон. Можна їм – промовила Наталка.

Всі четверо пішли до своїх покривал. Пилипенко йшов обережно, ненаступаючі на п’ятку. Коли він сів, то підняв ногу, щоб оглянути. На щастя рана була не глибока.

- Рану треба промити. Я брав пляшку з водою. – сказав Павло.

- Добре, що не тільки м’ячик – уїдливо мовила його дівчина.

Ногу Сергій промив, поприскав одеколоном рану. Марія промовивши:

- Давай допоможу – приклеїла пластир.

- Дякую – сказав їй Сергій і посміхнувся. Він і сам міг би впоратися, але йому сподобалося, що вона піклується про нього. І десь в глибині серця блиснула іскорка, яка розпалювала багаття нового кохання.

Це просте слово прозвучало з його вуст наповнене вдячністю та певною ніжністю. Сметанчук відчула в приязнь душі. В її серці починало зароджуватися, якесь нове почуття по відношенню до Сергія. Вона посміхнулася і сказала.

- Нема за що.  

- Будеш жить – сказала посміхнувшись Наталка.

- До весілля заживе – мовив Павло.

- Ну якщо лікарі так вважають то є надія – сказав Пилипенко.

І всі четверо зареготали.

Минув якийсь час і вони попрощалися та поїхали по домах.

Вже вдома Марія прийнявши душ, сиділа в фейсбуці та гризла яблуко. Але думками вона блукала десь далеко. Вона була щаслива від того, що допомогла своєму другу і її душа зігрівалася теплом.

Якщо вам сподабався цей роман, то нелінюйтеся ставте "ПОДОБАЄТЬСЯ".

Дякую зараніш!!!