Десятий розділ.

Аспірантка Марія Сметанчук, сиділа перед ноутбуком. Вона писала нову статтю. Все йшло гладко – аналітичні дані були в необхідній кількості. Однак, одну фраза, яку вона придумала вчора перед сном, сьогодні ніяк не пригадувалася. «Блін. Треба було таки записати» - картала сама себе Марійка.

- Згадуй, згадуй – казала вона сама собі.

Аспірантка зрозуміла, що потрібно чимось відволіктись, щоб пригадати необхідний текст. Тому відкрила фейсбук. Невистигла, вона тільки погортати стрічку новин, як фраза почала пригадуватися.

Швидко повернувшись до Word, Сметанчук почала набирати потрібні слова на клавіатурі. Аж раптом зателефонував смартфон. Марія глянула на екран. То був Сергій. І фраза, яку вона придумала, щезла з пам’яті. Тож аспірантка просто відповіла на дзвінок:

- Алло. Привіт.

З динаміка лунав приємний голос.

- Привіт. Як справи?

- Нормально. Пишу статтю.

- О зрозуміло.

- А в тебе як справи.

- Також все ОК.

- Чудово.

- Як щодо того, щоб ще зустрітися.

- Я не проти.

- То давай сьогодні о п’ятій.

- Давай – погодилася Марія і посміхнулася.

- От добре. – також зрадів Пилипенко.

Після чого вони домовилися про місце зустрічі.

Коли розмова була закінчена, Сметанчук глянула на екран. Зрозумівши, що фразу їй поки що не пригадати, зберігала документ та вимкнула комп’ютер. При цьому вона мовила сама собі:

- Ну і фіг з нею. Завтра допишу.

По цьому вона встала і пішла на кухню, щоб щось перекусити.  

Якщо вам сподабався цей роман, то нелінюйтеся ставте "ПОДОБАЄТЬСЯ".

Дякую зараніш!!!