Перший розділ.

Всі події та персонажі описані в цій книзі є вигаданими автором. Будь-яке співпадіння з реальним життям є випадковим.

Сльози, сльози, сльози…

Текли немов ті струмки по вологій землі. Очі красуні були заплющені. По щоках була розмазана туш. Біля її ніжних, мов перли, вуст була розмазана, неначе кров, червона помада. Скуйовджене руде волосся було розтріпане так, що вже не можна було впізнати ту зачіску, яку вона робила понад дві години тому назад.

Вона стояла зодягнута в жовту сукню, яка була підперезана білим поясом. Взута вона була у білі туфельки на високих каблуках. А біля її чарівних ніжок лежала її жовта сумочка, яка так гарно пасувала до її сукні.

А вона все плакала, плакала, плакала.

А її тендітні ручки з гарним манікюром витирали сльози й заодно розмазували нанесений нею макіяж.

Ще недавно, десь з рік назад, зустріла Марія Андрія. Кохання чи то не кохання було, але тепло й добре ставало в дівчини на душі, коли вона ходила з ним до кафе, чи на стадіон подивитися футбол (який вона і сама дуже полюбляла), чи просто коли вони гуляли по парку або Валу.

Як тільки вона його бачила – серце починало битися в неї от радості, Марія посміхалася задоволено і здавалося, була найщасливіша в ту мить. А коли не бачила – то темними ночами сиділа в соцмережі і чекала на його повідомлення. І як тільки отримувала їх, одразу відповідала. Засинала тільки під ранок, коли Андрій виходив з онлайн. А зранку вона чекала на дзвінок, щоб почути його голос. А підкинень розмови Андрій її кудись запрошував.

Їхні побачення для неї були ніби з кінофільму. Спочатку він дарував їй її улюблені білі троянди. Потім вони кудись йшли. Андрій, до слова, був гарним співрозмовником.

 Він її цілував, обіймав. О які були його поцілунки – п’янкі, неначе вино і водночас солодкі недече мед. Години минали непомітно. А коли ставало геть пізно він проводив її до дому.

Вечоріє. Сльози потихеньку виплакуються. Ось Марійка вже дістала й вологу серветку, щоб витерти розтертий макіяж. Вона потроху заспокоюється. Ось її обличчя вже чисте, звичайно не зовсім, але вже краще. Треба було повертатися додому.

Марія Сметанчук була аспіранткою Чернігівського університету. Саме на аспірантурі вона і зустріла Андрія. Вона навчалася на спеціальності «Облік та оподаткування», він – «Комп’ютерні науки». В них була спільна дисципліна. Він підсів до неї. Вони затоваришували. А одного прекрасного дня він запросив її на каву, так вони і почали зустрічатися.

Цього дня Андрій зателефонував Марії і запропонував їй зустрітися. Марія з радістю погодилася. Вона ж бо не знала, що на неї очікувало. Тому і вбравшись найкраще та зробивши макіяж пішла в зазначене місце.

Цього разу Андрій запізнився. Це було не притаманне для нього. Він був без звичного букету білих троянд. Марія подумала, що коханий забув і вже подумки вибачила його. Але він підійшов і сказав, що між ними все скінчено. Що вони можуть залишитися друзями. Його мова була сповнена рішучості. Він навіть недочекався,  що вона скаже у відповідь. Після того, як він це сказав, просто розвернувся і пішов.

Вона не розуміла: чому? Що сталося?.

І в її душі защеміло від болю. І по її щоках потекли сльози.

Та ось вже Марійка ввійшла до своєї кімнати. В кімнаті було темно. Вона впала на своє ліжко, не роздягаючись і тихенько схлипнула. Довго чи не довго, вона так лежала, але сон таки скував її очі і дівчина заснула.

Якщо вам сподабався цей роман, то нелінюйтеся ставте "ПОДОБАЄТЬСЯ".

Дякую зараніш!!!