Розділ 9

Наступні робочі дні пройшли доволі спокійно для Ани. Нових зустрічей з нею Адріан не шукав, принаймні в кабінет більше її не викликав. З Роксою в офісі вона більше не перетиналася, хоч, судячи з пліток, та неодноразово навідувалася в гості до чоловіка: мабуть, перевіряла чи не пробує він зблизитися з колишньою, хоч Ана й зняла незмінну відповідь на це запитання - тверде ні.

Руслан залишався постійним супутником обідніх перерв, які вони мило проводили за невимушеними бесідами у якомусь ресторані. Чоловік виявився справжнім фахівцем у виборі потрібного закладу чи доставки смачних страв безпосередньо до свого кабінету, в якому Ана стала частим гостем. Кілька разів він заводив розмову щодо побачення, проте кожного разу Ані вдавалося якось легко зіскочити з цієї теми до одного вечора, коли вона як на зло засиділася допізна, прагнучи завершити заплановане.

- Ан, як добре, що я тебе застав, - зовсім не здивований цим Руслан безцеремонно зайшов у кабінет дівчини, щільно причинивши за собою двері.

- Ти щось хотів? - втомлено відірвала очі від монітора Ана.

- То як щодо театру в неділю? Ти так і не дала відповіді...

- Вибач, Руслан. Давай спочатку відбудемо той благодійний вечір, а там подивимося, гаразд?

- Не гаразд, - огризнувся чоловік, підходячи до столу. - Чому ти так поводишся зі мною?

- Не зрозуміла? - холодним тоном перепитала Ана, уважно вивчаючи свого керівника, який виглядав дещо дивно. Його очі сизуватого відтінку світилися якимось дивним світлом - перепрацювався за комп’ютером чи що?

Руслан сперся руками на стіл, заглядаючи прямо в очі дівчини:

- Ти так граєш зі мною, та? Ходиш зі мною обідати кожного дня вже більше тижня, навіть погодилася супроводжувати мене на вечір, а побачення - ні? Надто горда, та?

- Руслан!  - крикнула Ана. - Припини! Я тобі нічого не винна! Що ти собі придумав?

- Я придумав? - перейшов на тон вище Руслан. - Думаєш, тобі можна вертіти мною, як тобі заманеться, та?

- Поговоримо завтра, Руслан, - відрізала холодно Ана, - коли ти трохи прийдеш до себе й будеш розуміти, що верзеш.

- Завтра?! Ти постійно заставляєш мене чекати! Я не хлопчик якийсь, Ан! Я дорослий чоловік зі своїми потребами! - Руслан обійшов стіл й різко розвернув крісло дівчини до себе.

Ана зірвалася на ноги:

- Що ти собі дозволяєш?! Вийди негайно з мого кабінету й не смій більше заходити сюди без мого дозволу, затямив?

- А то що? - Руслан зблиснув очима й зробив крок назустріч дівчині, притискаючи її до стелажів.

- А то вилетиш звідси під три чорти! - грізно кинула йому Ана прямо в очі, проте її сміливість, схоже, тільки підбадьорила його.

- Не боїшся навіть? Така впевнена, мм, - хитра усмішка пробігла вустами Руслана, який був вже надто близько. - А що? Мені це дуже навіть до вподоби, - чоловік наблизив своє обличчя до Ани, вже готовий впитися їй в губи наглим поцілунком, й одразу скорчився від болю: дівчина не стала чекати, поки той перейде до рішучих дій, й діяла на випередження, зарядивши йому влучним ударом коліна прямісінько в пах.

- Ненормальна! - гаркнув Руслан, пробуючи справитися з приступом сильного болю.

- Будеш знати, як лізти до мене! - огризнулася Ана, обходячи свого керівника, який аж присів від її удару.

- Стій! - міцно схопив Руслан її за щиколотку, боляче стиснувши, тягнучи до себе. - Ти куди зібралася, а?

- Відчепися! - крикнула Ана, тримаючись за стіл, щоб втримати рівновагу, й спробувала відіпхнути його гострим каблуком босоніжків.

- Який вид, знизу! - продовжив у тому ж вульгарному тоні Руслан, вже майже справившись з результатом уроків самооборони дівчини.

- Дай мені спокій! - закричала Ана, вмикаючи максимальну гучність.

- Замовкни! Розкричалася тут! - зашипів Руслан до дівчини, притискаючи до столу своєю вагою й закриваючи їй рота рукою.

Ана спробувала вирватися з його наглих рук, проте чоловік здавався незворушною стіною, яка навіть не ворохнулася на всі її жалюгідні спроби. Повторний удар у слабке місце Руслан з легкістю заблокував, схоже, очікуючи повторення попереднього сценарію. Ана вкусила його  бридку долоню, намагаючись забрати її від свого обличчя, але все марно - чоловік навіть не здригнувся, а лиш нахилився до її вушка, щоб прошепотіти:

- Можеш вириватися, мене це навіть заводить, - видихнув Руслан, обдавши дівчину хвилею якогось відверто неприємного запаху, який скидався на якийсь витончений дурман. - Тебе ніхто не почує, крихітко, усі вже давно розійшлися - я перевіряв, це ти в нас так любиш засиджуватися, - чоловік легко провів язиком по її щоці, від чого Ана аж здригнулася.

- Та пішов ти! - пробурмотіла дівчина крізь його стиснуті пальці, намагаючись влучити своїм каблуком по його ступнях, проте у відповідь Руслан тільки сильніше притис її до столу, демонструючи всю силу своїх сталевих м’язів.

- Краще розслабся, менш боляче буде, - порадив Руслан. - Я завжди добиваюся свого!

- Я теж! - Ана нарешті намацала вільною рукою ножиці, які успішно залишилися на столі від його попередньої власниці, й зі всієї сили встромила їх в Руслана.

- От паскуда! - крикнув чоловік, зупинивши холодну зброю в якомусь міліметрі від свого живота. - Просив ж, давай по-хорошому! - він міцно стиснув зап’ястя дівчини, завертаючи руки їй за спину, змушуючи її зойкнути від гострого болю у суглобах.

- Покричи мені ще тут! - Руслан відважив дзвінкого ляпаса дівчині, приборкуючи її невпинні спроби вирватися від нього. - Не буди у мені звіра! - притис він її обличчя, по якому стікали випадкові сльози, до холодної поверхні стола, з гуркотом змітаючи з нього все зайве.

- Пусти! - заверещала Ана не своїм голосом, відчуваючи як його бридкі холодні пальці безцеремонно задирають її сукню, одночасно сильніше стискаючи у больовому захваті її зап’ястя, щоб бува не вирвалася.

- І не подумаю, солоденька, - продовжив своє заняття Руслан, явно впиваючись вже відчутним у повітрі страхом жертви, - ти надто довго мене мучила, тримаючи на грані. Тепер моя черга!