Розділ 7

- Цезар з соусом окремо, тірамісу та імбирний лимонад, будь ласка, - зробила замовлення Ана на квітучій терасі у затінку затишного невеличкого ресторанчику, куди її запросив Руслан.

- Цікавий в тебе спосіб обідати, - визнав він, дивуючись такому мізерному замовленню, у порівнянні з його власним.

- Мені цілком достатньо. Про фігуру потрібно дбати, а спортзалом я частенько нехтую - не доходжу, - пояснила усміхнено Ана.

- В тебе прекрасна фігура, - кинув багатозначний погляд на свою супутницю Руслан, не пропускаючи жодного звабливого вигину, на мить затримавшись на декольте у формі сердечка, який додавав сексуальності її діловому, на перший погляд, образі.

- Знаю, - самовпевнено хмикнула Ана, залізаючи у свій смартфон.

- Ніколи не перестаєш працювати? - не вельми задоволено поцікавився Руслан, розраховуючи хоча б на дружню бесіду для початку.

- Що? - відволіклася Ана. - А, вибач, звичка, - пояснила, переводячи увагу на свого супутника, який, схоже, справді цього хотів.

- Чому ти повернулася в Україну? - невдало вирішив почати розмову Руслан, проте побачивши здивований погляд дівчини пояснив: - Я просто читав твоє резюме - вражає! В США тебе чекає продовження твоєї прекрасної кар'єри...

- Я не повернулася, - обірвала співрозмовника Ана. - Так приїхала на півроку, - пояснила.

- Он як, - здивувався Руслан. - Скучила за домом?

- Можна й так сказати, - усміхнулася Ана, беручися за свій салат, який, варто визнати, тут готували справді божественно, з цим Руслан не помилився. - Тут справді смачно, - похвалила чоловіка Ана, підбадьорюючи його до подальшої розмови.

- Радий, що тобі подобається, Ан, - нарешті посміхнувся Руслан, який, мабуть, вперше за довгий час не розумів з якого боку підступитися до дівчини.

Зазвичай, він безпомилково вгадував чим привернути увагу представниці жіночої статі, а тут... Чорт його зна, що їй потрібно: чесно, складалося враження, що їй взагалі нічого не потрібно - настільки впевнено та незалежно вона себе поводила. У цьому, звісно, був свій особливий шарм, проте задачу зблизитися - ускладнювало, а саме таку задачу собі поставив Руслан з того часу як йому порекомендували кандидатуру Ани, а перше знайомство лише підтвердило бажаність виконання цієї задачі. Вона була справжньою красунею, що додавало невимушеної жіночності її строгому професіоналізму, який вона одразу проявляла.

- Руслан, - відірвала його від роздумів дівчина, - а ти давно працюєш у фонді?

- Вже два роки майже, - задоволено відповів чоловік, сприймаючи цікавість співрозмовниці на свою користь.

- І тобі подобається? Не хочеш нічого змінити? - продовжила свої розпитування Ана.

- Загалом так. Відчуваю, що роблю щось корисне й в мене це доволі непогано виходить, - пояснив Руслан. - Команда у нас класна: дружня, амбітна, креативна...

- До речі про команду, - перервала чоловіка Ана, - вчора всі немов заморозилися, коли зайшов Адріан Владиславович. У чому справа?

- А, ти про це... Просто вчора не очікували його побачити на зустрічі, от і все.

- Виглядало трохи по-іншому, - хмикнула Ана. - Якщо чесно, вчора здалося, що всі його бояться, хоча сьогодні зранку ти цілком нормально вже з ним поводився...

- Ну, знаєш, Адріан Владиславович доволі специфічний керівник, сама скоро переконаєшся, - без ентузіазму відповів Руслан. - Лідер з нього прекрасний, роботу виконує бездоганно, а от характер... Краще не нариватися.

- Цікаво, - задумалася Ана, зіставляючи таку характеристику колишнього з її власними спостереженнями. - А з характером що?

- Завжди знайде до чого причіпитися та й часто зривається... Ан, сама побачиш. Давай не будемо про роботу? - запропонував Руслан, сподіваючись на дещо інше русло розмови. - Краще скажи,  ти не хотіла б піти зі мною на той благодійний вечір?

- А це хіба не стосується роботи? - грайливо перепитала Ана, поправляючи неслухняне пасмо.

- Вечір з шампанським, танцями, смачним фуршетом.. Та ні, не надто, - посміхнувся Руслан. - Буде багато наших, але на цьому вся робочість вечора закінчується, - запевнив.

- Ти запрошений? - підколола колегу Ана, чарівно усміхаючись.

- Звісно, - здивовано заявив Руслан, - я ж представляю відділ маркетингу як-не-як.

- Вибач, просто Адріан Владиславович натякнув, що там дуже обмежене коло запрошених..

- Ну, я в них входжу, наразі, - самовпевнено запевнив Руслан. - Так що, ти не проти скласти мені компанію?

- Залюбки, - погодилася Ана з задоволеною посмішкою. Цей вечір буде безумовно дуже цікавою подією.

- Чудово! Шкода, що він аж наступного тижня... А як щодо якогось романтичного ресторанчику у п'ятницю? - Руслан вирішив не задовольнятися маленькою віддаленою перемогою, хотілося чогось більш реального й швидкого.

- Запрошуєш на побачення? - грайливо поцікавилася Ана, не зводячи пильного погляду з харизматичного співрозмовника, який впевнено витримав  його.

- А чому б і ні? - підхопив її тональність розмови Руслан, демонструючи свою зацікавленість у флірті й не лише..

- Стосунки між співробітниками у вас хіба не заборонені? - продовжила свою лінію Ана, не погоджуючись і не відступаючи водночас.

- Таких прецедентів наразі не виникало... Будемо першими? - сміливо припустив Руслан.

- Наглість - друге щастя, та? - опустила на землю чоловіка Ана. - Думаю, благодійного вечора для початку цілком достатньо.

- Гаразд, запитаю завтра. Я наполегливий, - хитро підморгнув Руслан, продемонструвавши, що не збирається так просто здаватися. - Повертаємося в офіс?

- Давай, - погодилася Ана, дозволивши Руслану допомогти їй підвестися. Джентельменських навичок йому, схоже, не бракувало.

У фойє їх зупинила Олена.

- Перепрошую, Ано Олексіївно, Адріан Владиславович просив вас зайти до нього, як повернетеся.

- Дорозпитувалася, - хмикнув Руслан. - Зараз сама все побачиш.

- Дякую, Олено, - хитро посміхнулася Ана про себе.

Стає по-справжньому цікаво. І яку відмазку він знайде на цей раз? Адріан ж не просто так завітав сьогодні в її кабінет перед обідом, це Ана точно знала. Щоправда, що йому від неї треба - це залишалося загадкою. Вони не бачилися вісім років і його якось не тягнуло на спілкування, що, в принципі, цілком закономірно, а тут...